ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 260/2183/20

адміністративне провадження № К/9901/2874/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року (суддя Гебеш С. А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (судді: Матковська З. М., Бруновська Н. В., Макарик В. Я.) у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит", про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивує тим, відповідач не мала правових підстав для прийняття до примусового виконання виконавчого напису №4808, виданого 30 березня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного НОКО Колейчиком В. В., оскільки приватний виконавець Дорошкевич В. Л. здійснює діяльність у межах міста Києва, проте всупереч вимогам частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", та незважаючи, що місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 відкрила виконавче провадження ВП № 61692367. Позивач звертає увагу суду на те, що за адресою, яка вказана у виконавчому документі, а саме АДРЕСА_2, ніколи не проживав та в місті Києві взагалі ніколи не був. Разом з тим, вказує на те, що зареєстрованого майна, за вказаною адресою також не має. Крім того, наголошує на тому, що відповідач знала, про фактичне місце проживання позивача, так як постанову про відкриття виконавчого провадження направила на адресу - АДРЕСА_1.

Установлені судами фактичні обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алексикредит" звернулося до приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни із заявою № б/н від 30 березня 2020 року про примусове виконання рішення, у якій просить відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 4808 від 30 березня 2020 року виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В. про стягнення з позивача на користь ТОВ "Алексикредит" заборгованості у сумі 14 706,00 грн. (а. с. 48).

Зі змісту вказаної заяви про примусове виконання рішення вбачається, що заявник просив відкрити, за місцем проживання (перебування) боржника (адреса проживання АДРЕСА_2; адреса місця реєстрації - АДРЕСА_1) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 4808 від 30 березня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В., про стягнення заборгованості з боржника, яким є саме ОСОБА_1, на користь ТОВ Алексикредит" у розмірі 14 706,00 грн, накласти арешт на все рухоме майно, грошові кошти на банківських рахунках боржника в межах суми заборгованості.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Дорошкевич Вірою Леонідівною від 02 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 6169236 з примусового виконання виконавчого напису № 4808 від 30 березня.2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Алекскредит" заборгованості в розмірі 14
706,00 грн. (а. с. 56), яка і стала предметом розгляду даної адміністративної справи.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП №67692367 від 02 квітня 2020 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що що у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення з позивача грошових коштів.

Жодних доказів проживання позивача, як у період укладення кредитного договору, видачі виконавчого напису нотаріусом, відкриття виконавчого провадження відповідачем, так і на час розгляду справи за адресою АДРЕСА_2 у матеріалах справи не має, тому виконавчий документ приймався відповідачем до виконання не за місцем проживання боржника чи знаходження його майна і у приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

25 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, у якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржниця указує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, в частині застосування ~law14~, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Скаржниця уважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "місце реєстрації" і "місце проживання" боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. Трактування судами першої та апеляційної інстанцій ~law15~ звужує зміст цієї статті, норми якої пов'язують місце провадження виконавчих дій саме з місцем проживання/перебування боржника, яке не обов'язково має збігатися із зареєстрованим.

За доводами скаржниці, зареєстроване місце проживання позивача не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження останній проживав за цією адресою, оскільки, маючи право на вільне пересування та вільний вибір місця проживання, він не обмежений у можливості проживати чи перебувати за відмінною від зареєстрованою адресою.

Скаржниця також доводить, що приватний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження здійснює лише перевірку відповідності виконавчого документа вимогам ~law16~ щодо його оформлення, проте не перевіряє достовірність відомостей, зазначених у цьому документі.

Скаржниця наполягає на тому, що виконавчий напис приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В. В. від 30 березня 2020 року № 4808 відповідав усім вимогам до виконавчого документа, які передбачені ~law17~, а сам виконавчий документ пред'являвся до виконання за адресою місця проживання боржника, зазначеною у виконавчому документі, а тому у приватного виконавця були відсутні підстави для його повернення стягувачу без прийняття до виконання.

Крім того, скаржниця наполягає, що приватний виконавець не тільки не зобов'язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживання боржника до відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Нормативне регулювання

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VІІІ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VІІІ, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VІІІ, а також рішеннями, які відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ~law23~ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

~law24~ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

~law25~ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

~law26~ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law27~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім винятків, установлених цією частиною.

~law30~ встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law31~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ~law32~ під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до ~law33~ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених ~law34~, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому ~law35~, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, на~law36~.

Відповідно до ~law37~ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

~law38~ встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених ~law39~, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - ~law41~, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Статтею 16 Закону визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Згідно з ~law42~ у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

За змістом ~law43~ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

За приписами частини 1 , 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - ~law46~, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

~law47~ встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом ~law48~ реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5942-VI (далі-Закон № 5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5942-VI (далі-Закон № 5942-VI інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5942-VI (далі-Закон № 5942-VI документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

За приписами ~law52~ місце відкриття виконавчого провадження визначається за територіальним принципом, згідно якого приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.

У касаційній скарзі відповідачка зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою.

Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржниця наполягає, що у приватного виконавця відсутній обов'язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.

Отже спірним питанням у цій справі є тлумачення положень ~law53~ у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження зазначені у виконавчому документі відомості стосовно місця проживання боржника.

Особливістю цієї справи є те, що, визначаючи місце проживання боржника для цілей визначення місця виконання рішення, відповідачка керувалася відомостями, що були зазначені у виконавчому документі, де поряд з "адресою реєстрації" була зазначена "адреса проживання" у місті Києві.

Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, в матеріалах виконавчого провадження № 6169236 відсутні докази, які б підтверджували вказане приватним нотаріусом у виконавчому документі місце проживання боржника за адресою - АДРЕСА_2.

Натомість суди попередніх інстанції з'ясували, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

У договорі про споживчий кредит №1705042 від 06 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 останнім указано адресу реєстрації - АДРЕСА_1.

Судами попередніх інстанцій у цій справі установлено, що відповідно до Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Дорошкевич В. Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Отже очевидно, що адреса зареєстрованого місця проживання позивача та указана ним адреса місця проживання у договорі про споживчий кредит не належать до виконавчого округу приватного виконавця Дорошкевич В. Л.

Приватний виконавець апелює до виконавчого документа, на підставі якого ухвалено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме - виконавчого напису приватного нотаріуса Калейчика В. В., вчиненого 30 березня 2020 року №4808, у якому поряд з "адресою реєстрації" боржника: АДРЕСА_1, зазначено також його "адресу проживання": АДРЕСА_2.

За приписами глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача, без участі боржника та лише на основі документів стягувача.

Тож "адреса проживання" боржника (АДРЕСА_2.) з'явилася у виконавчому написі на підставі заяви "Алекскредит", яке набуло права вимоги за вказаним кредитним договором. Відомості про цю адресу не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.

Відповідаючи на питання: які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні "місця виконання рішення" у розумінні ~law54~ як умови, з якою ~law55~ пов'язує дотримання принципу територіальності при відкритті виконавчого провадження, Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 указав, що місце проживання (або ж "адреса проживання", як зазначено у виконавчому написі приватного нотаріуса) має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених ~law56~.

Верховний Суд у справі № 380/7750/20, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, указав, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і у виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів. Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржниці про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, з огляду на таке.

Аналіз положень статті 29 ЦК України у зіставленні з положеннями ~law57~ дозволяють зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Місцем постійного проживання закон вважає адресу, за якою людина проживає більше шести місяців на рік. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Тож "місце реєстрації" і є "місцем проживання" фізичної особи. Інше питання, що фізична особа не обмежена у праві, окрім зареєстрованого місця проживання, мати і інше місце проживання.

У контексті спірних правовідносин у справі № 380/7750/20 Верховний Суд дійшов висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким ~law58~ пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Проблема визначення місця виконання рішення для цілей дотримання принципу територіальності під час відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, у якому боржником є фізична особа, за виконавчим написом приватного нотаріуса, де зазначено два місця проживання боржника, які відносяться до різних виконавчих округів, одне з яких є зареєстрованим, а інше документально не підтверджене, досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи № 380/9335/20.

Так, у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20 в аналогічних за змістом правовідносинах було сформовано правовий висновок, відповідно до якого ~law59~ пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання.

При цьому Суд звертає увагу на те, що частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Тож за описаних вище обставин, враховуючи непідтвердження судовим розглядом на момент відкриття виконавчого провадження місця проживання/ місця знаходження фізичної особи - боржника у виконавчому окрузі міста Києва, зазначеної приватним нотаріусом у виконавчому написі як "місце проживання", Верховний Суд у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що у цьому випадку саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення.

Ураховуючи доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, Верховний Суд констатував, що у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів ~law62~, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.

Верховний Суд наголосив, що відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів, визначених ~law64~, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Аналізуючи положення ~law65~, положення ~law66~, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний Суд дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини 2 статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Виходячи із системного аналізу ~law68~ в сукупності з іншими положеннями ~law69~, Верховний Суд констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Колегія суддів у контексті цього спору також враховує, що ~law70~ не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.

Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, колегія суддів у цій справі уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить ~law71~.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов