ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 640/35685/21

адміністративне провадження № К/990/17274/22, К/990/17755/22, К/990/17757/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Київської міської ради

до Бучанської районної ради Київської області,

треті особи: Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області, Київська обласна рада,

про визнання противним та нечинним рішення,

за касаційними скаргами Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, Київської міської ради, Бучанської районної ради Київської області

на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 грудня 2021 року (постановлену у складі судді Качура І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Єгорової Н.М., суддів Федотова І.В., Чаку Є.В.),

У С Т А Н О В И В :

1. У грудні 2021 року Київська міська рада (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києві з позовом до Бучанської районної ради Київської області, в якому просила визнати протиправним та нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області».

2. Разом з позовною заявою позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом:

зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області»;

заборони Бучанській районній раді Київської області, Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області, Київській обласній раді, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру України , її структурним підрозділам та посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та господарювання вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування".

3. В обґрунтування поданої заяви Київською міською радою було зазначено, що Бучанською районною радою Київської області всупереч існуючим межам території міста Києва, без відповідного погодження Київської міської ради, протиправно прийнято рішення на пленарному засіданні та погоджено проект землеустрою щодо зміни меж селища Коцюбинське (за рахунок території міста Києва збільшено площу селища Коцюбинське майже на 3000 га), чим грубо порушено статті 10 173 174 186 Земельного кодексу України. Також наголошено, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, оскільки у разі передачі земельних ділянок Коцюбинською селищною радою третім особам, повернення до комунальної власності територіальної громади міста Києва таких земельних ділянок буде ускладнено та потягне за собою виникнення нових судових спорів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 7 грудня 2021 року заяву Київської міської ради про забезпечення позову задоволено повністю.

5. Ухвалюючи вищезазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 85 Конституції України утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України.

У частині другій статті 2 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» зазначено, що межі міста Києва встановлюються Верховною Радою України за поданням Київської міської ради, погодженим з відповідними радами, з урахуванням історичних, соціально-економічних та інших особливостей території відповідно до чинного законодавства.

Рішенням Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області» встановлено межі селища Коцюбинське Бучанського району Київської області загальною площею 2 957,9273 га, тобто на 2 870, 9273 га більше площі, встановленої рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської Ради народних депутатів від 29 жовтня 1984 року №547 «Об утверждении годового отчета о наличии и распределении земель по угодьям в границах г. Ирпень на 1 ноября 1984 года».

При цьому суд першої інстанції зазначив, що затверджений рішенням проект землеустрою Київською міською радою не погоджувався.

Суд врахував також правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 6 лютого 2019 справа № 826/13306/18 щодо того, що суд повинен встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх вагомих підстав для сумніву у правомірності оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, що вказує на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача, які в сукупності з наведеним вище, є достатніми правовими підставами, передбаченими статтею 150 КАС України для вжиття заходів забезпечення позову.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2022 року апеляційні скарги Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області та Бучанської районної ради Київської області задоволено частково: ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2021 року скасовано в частині заборони Бучанській районній раді Київської області, Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області, Київській обласній раді, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру України, її структурним підрозділам та посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та господарювання вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування" та у задоволенні заяви Київської міської ради про забезпечення позову в цій частині відмовлено. В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2021 року залишено без змін.

7. Ухвалюючи вищезазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у частині зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області», оскільки вказаний проект землеустрою Київською міською радою не погоджувався. Крім того, судом першої інстанції наведено очевидні ознаки протиправності рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року №180-11-VIII, а саме, за рахунок території міста Києва збільшено площу селища Коцюбинське майже на 3000 га.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з доводами апелянтів про те, що заходи забезпечення позову в частині заборони Бучанській районній раді Київської області, Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області, Київській обласній раді, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру України, її структурним підрозділам та посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та господарювання вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування" є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області" є належним та достатнім заходом забезпечення позову в даному спорі. Зокрема, зупинення дії спірного рішення унеможливлює вчинення будь-яких дій спрямованих на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування" до вирішення спору по суті.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

8. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

9. В обґрунтування касаційної скарги Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 151 КАС України. У зв`язку із цим, як стверджує скаржник, судами не було враховано співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову, а вжиті заходи забезпечення не є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Скаржник також звертає увагу, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18 про те, що під поняттям судового захисту прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Окрім того, Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області звертає увагу також на необхідність врахування практики Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та практики Верховного Суду, сформованої у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17 в контексті спірних правовідносин.

10. Крім того, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, вважаючи її прийнятою з порушенням норм процесуального права, Київська міська рада звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2022 року скасувати, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 грудня 2021 року - залишити в силі повністю.

11. В обґрунтування касаційної скарги Київська міська рада зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 151 КАС України, у зв`язку із чим не прийняв до уваги грубі порушення Бучанською районною радою Київської області законодавства при затвердженні проекту землеустрою, а також інтересів територіальної громади міста Києва. Скаржник вказує, що такий вид заходу забезпечення позову, як заборона Бучанській районній раді Київської області, Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області, Київській обласній раді, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру України, її структурним підрозділам та посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та господарювання вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування" є обґрунтованим, співмірним та таким, що забезпечує захист від ймовірного заподіяння шкоди законним правам та інтересам позивача. На підтвердження вказаного Київська міська рада наголошує на необхідності врахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім того, Київська міська рада звертає увагу також на необхідність врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 917/751/19, щодо застосування такого заходу забезпечення позову як заборона вчинення певних дій, в контексті спірних правовідносин.

12. Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, Бучанська районна рада Київської області звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

13. В обґрунтування касаційної скарги Бучанська районна рада Київської області зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 151 КАС України. У зв`язку із цим, як стверджує скаржник, судами було абсолютно безпідставно зроблено висновки про наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення, а також не було враховано співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову. Скаржник поміж іншим вказує, що вжиті заходи забезпечення не є співмірними із заявленими позивачем вимогами. З огляду на це, відповідач також наголосив, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18 про те, що під поняттям судового захисту прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Окрім того, Бучанська районна рада Київської області звертає увагу також на необхідність врахування практики Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та практики Верховного Суду, сформованої у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17 в контексті спірних правовідносин.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

14. Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 серпня 2022 року.

15. З касаційними скаргами скаржниками подані клопотання про розгляд касаційних скарг у судовому засіданні, в задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року.

Позиція інших учасників справи

16. 3 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Київської міської ради на касаційну скаргу Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, у якому зазначається про помилковість та необґрунтованість доводів касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 151 КАС України. Також вказує на те, що рішенням Київської міської ради від 5 квітня 2012 року №403/7740 «Про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області» відмовлено у погодженні зазначеного проекту щодо розширення селища Коцюбинське до 4065 га, оскільки фактичне розширення передбачалось за рахунок земель лісогосподарського призначення, які входять до меж міста Києва. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2012 року у справі №2а-5756/12/2670 відмовлено у задоволенні позову Коцюбинської селищної ради про скасування рішення Київської міської ради від 5 квітня 2012 року №403/7740. Таким чином, позивач вважає, що уже були незаконні спроби здійснити розширення селища Коцюбинське за рахунок земель міста Києва, а прийняття рішення Бучанською районною радою Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області» є черговою такою спробою.

17. 8 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на касаційну скаргу Київської міської ради, у якому зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 151 КАС України. У зв`язку із цим судами було абсолютно безпідставно зроблено висновки про наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення, а також не було враховано співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову. Поміж іншим вказує, що вжиті заходи забезпечення не є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Також вважає, що суди попередніх інстанцій повинні були врахувати під час вирішення питання про забезпечення позову висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17 в контексті спірних правовідносин.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 грудня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2022 року відповідають, а викладені в касаційних скаргах доводи є неприйнятні з огляду на наступне.

22. Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

23. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

24. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

25. Відповідно до пункту 4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

26. Згідно Рекомендацій № R (89) 8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

27. Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року, суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі Джабарі проти Туреччини (Jabari v. Turkey), 2000 рік, заява №40035/98 та рішення у справі Чонка проти Бельгії (Conka v. Belgium), 2002 рік, заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов`язання на адміністративні органи. Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка передбачає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів щодо тимчасовий захист від адміністративного акта.

28. Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dћiniж against Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (КАРАГАСАНОГЛУ проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).

29. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

30. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20.

31. Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

32. Забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта або акта індивідуальної дії повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

33. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

34. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

35. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20.

36. Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, ухвалюючи рішення про задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову в частині зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області», суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статті 85 Конституції України та частини другої статті 2 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», зазначили, що Бучанська районна рада Київської області самовільно змінила межі міста Києва та за рахунок території столиці України збільшила площу селища Коцюбинське майже на 3000 га. При цьому було зазначено, що проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, за яким відбулися такі зміни з Київською міською радою не погоджувався.

37. Колегія суддів погоджується із вищезазначеними висновками судів попередніх інстанції, виходячи із наступного.

38. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог Земельного кодексу Української РСР виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих рішенням від 9 червня 1959 року № 899 «Про встановлення межі міста Києва» зобов`язав інститут «Київпроект» провести всі польові та камеральні геодезичні роботи по встановленню та закріпленню в натурі меж відповідними геодезичними знаками - території міста Києва. За результатами проведення відповідних землевпорядних робіт складено каталог координат меж міста Києва. Також межа міста Київ була встановлена в натурі (на місцевості) відповідно до чинного на той час законодавства.

39. Протягом 1959-1964 років Державним інститутом по проектуванню міста Києва «Київпроект» повторно встановлені межі в натурі (на місцевості) та виготовлено каталог координат і висот міської межі Києва в системі координат МСК-85. Загальна площа міста Києва відповідно до згаданого каталогу координат станом на 1964 рік становила 74908,2000 га.

40. Окрім цього, площа міста Києва 74,9 тис. га підтверджується пунктом "а" розділу II Основних положень генерального плану розвитку міста Києва і проекту планування його приміської зони, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР від 7 грудня 1967 року № 787 «Про Генеральний план розвитку міста Києва».

41. Відповідно до статті 85 Земельного кодексу Української РСР, прийнятого 8 липня 1970 року та введеного в дію з 1 січня 1971 року, межа міста - зовнішня межа земель міста, яка відмежовує їх від інших земель єдиного державного земельного фонду і визначається на основі генерального плану або техніко-економічних основ розвитку міста. Межа міст, генеральні плани яких підлягають затвердженню Радою Міністрів Української РСР, встановлюється і змінюється Президією Верховної Ради Української РСР. Межа інших міст встановлюється і змінюється виконавчими комітетами обласних Рад депутатів трудящих.

42. На виконання вимог статті 85 Земельного кодексу Української РСР, Президія Верховної Ради Української РСР у 1971 році в смугу міста Києва включила село Микільська Борщагівка загальною площею 450 га і відповідно змінено межі міста Київ та Київської області (указ Президії Верховної Ради Української РСР від 30 серпня 1971 року №115-VIII «Про включення села Микільської Борщагівки Київської області в смугу міста Києва»).

43. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 20 січня 1975 року №3437-VIII «Про включення в межі міста Києва житлового масиву, збудованого на території Київської області» в межі міста Києва включений житловий масив, збудований на території Київської області, а саме земельна ділянка Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області загальною площею 13,7 га.

44. Повторну формалізацію процедури встановлення меж міста Києва (відповідно до вже встановлених Президією Верховної Ради Української РСР меж міста) здійснено рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 30 вересня 1976 року №1103 «Про затвердження меж м. Києва та адміністративних районів міста», яким затверджені встановлені на місцевості інститутом «Київпроект» межі міста Києва та адміністративні райони міста.

45. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 квітня 1978 року № 3225-ІХ «Про розширення межі Києва» в межі міста Києва включена частина Броварського району Київської області загальною площею 110,7 га.

46. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 5 березня 1982 року №3185-Х «Про зміну меж міста Києва і Київської області» в межі міста Києва включена частина села Троєщина Броварського району Київської області з прилеглими землями загальною площею 624,3 га.

47. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 серпня 1988 року №6486-ХІ «Про розширення меж міста Києва» на підставі клопотання виконавчого комітету Київської міської і виконавчого комітету Київської обласної Рад народних депутатів в межі міста Києва включені село Жуляни Києво-Святошинського району, село Троєщина Броварського району, селище міського типу Бортничі Бориспільського району Київської області, загальною площею 3 440 га.

48. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 2 жовтня 1989 року № 8199-ХІ «Про включення селища міського типу Осокорки в межі міста Києва» в межі міста Київ включено селище міського типу Осокорки.

49. На виконання вищезазначених рішень щодо встановлення меж міста Києва у 1989-1990 роках Українським державним інститутом інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок "Укр ДІІГіс" проведено роботи щодо встановлення межі міста Києва в натурі (на місцевості), закріплено межовими знаками встановленого зразка поворотні точки межі міста та виготовлений "Каталог координат та висот знаків міської межі на листах карти масштабу 1:10 000 м. Києва Шифр: У-02-1523 "Д" Дог. № 47 от 11 травня 1989 року" в системі координат МСК-85. Загальна площа міста Києва відповідно до згаданого каталогу координат станом на 1990 рік становить 82 726,4699 га.

50. Починаючи з 1989 року і станом на час розгляду заяви межі міста Києва не змінювались.

51. Відповідно до постанови Президії Центрального виконавчого комітету УРСР від 4 квітня 1937 року «Про утворення адміністративних районів на територіях приміських смуг міських рад - обласних центрів» зі складу приміської смуги міста Києва вилучено 3 селищних та 35 сільських рад, за рахунок яких утворено Київський (Святошинський) район Київської області (з 1944 року Києво-Святошинський район) з центром в селищі Святошино.

52. Зокрема, до складу цього району було включено Ворзельську, Бучанську, Ірпінську селищні ради, Гостомельську, Білицьку, Микільсько-Борщагівську та інші сільські ради, в тому числі Мостищенську сільську раду до складу якої входив населений пункт Берковець (нині смт Коцюбинське).

53. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11 лютого 1941 року населений пункт Берковець був віднесений до категорії селищ міського типу та перейменований в селище імені Коцюбинського із включенням до його складу станції Біличі.

54. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року місто Ірпінь з підпорядкованими йому населеними пунктами (у т. ч. смт Біличі, Гостомель та ім. Коцюбинського) виключено зі складу Києво-Святошинського району Київської області та підпорядковані безпосередньо Київській обласній раді.

55. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року смт ім. Коцюбинського Ірпінської міської ради перейменовано в смт Коцюбинське.

56. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 2 лютого 1966 року селище міського типу Біличі Ірпінської міської ради було включено до меж міста Києва.

57. Відповідно до рішення виконавчого комітету Ірпінської міської Ради народних депутатів від 29 жовтня 1984 року №547 «Об утверждении годового отчета наличии и распределении земель по угодьям в границах г. Ирпень на 1 ноября 1984 года» площа селища Коцюбинське становить 87 га, яка з того часу в установленому законодавством порядку не змінювалась.

58. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 715-р смт затверджено адміністративні центри та території територіальних громад Київської області.

59. Також, вказаним розпорядженням затверджено план-схему Київської області, яка накладається на територію міста Києва.

60. З огляду на вищезазначені обставини та аналізуючи чинне законодавство, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мав достатні підстави вважати, що смт. Коцюбинське може бути анклавом міста Києва. Одночасно дане питання може бути остаточно вирішено судом першої інстанції виключно при розгляді справи по суті.

61. Крім того, з індексно-кадастрової карти міста Києва, що затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 16 серпня 2002 року № 1630, та яка в розумінні статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» є картографічним документом, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану) та відомості щодо якої відображені на Публічній кадастровій карті, судами попередніх інстанцій встановлено, що смт. Коцюбинське фактично є анклавом на території міста Києва.

62. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 5 квітня 2012 № 403/7740 «Про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області» відмовлено в погодженні зазначеного проекту щодо розширення території смт. Коцюбинське до 4065 га, оскільки фактичне розширення передбачалось за рахунок земель лісогосподарського призначення, які входять до меж міста Києва.

63. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2012 року у справі № 2а-5756/12/2670 відмовлено у задоволенні позову Коцюбинської селищної ради про скасування рішення Київської міської ради від 5 квітня 2012 року № 403/7740.

64. Відповідно до частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

65. Відповідно до статті 85 Конституції України утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України.

66. Частиною другою статті 2 Закону України «Про столицю України - місто- герой Київ» встановлено, що межі міста Києва встановлюються Верховною Радою України за поданням Київської міської ради, погодженим з відповідними радами, з урахуванням історичних, соціально-економічних та інших особливостей території відповідно до чинного законодавства.

67. Рішенням Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області» встановлено межі селища Коцюбинське Бучанського району Київської області загальною площею 2 957,9273 га, тобто на 2 870, 9273 га більше площі, встановленої рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської Ради народних депутатів від 29 жовтня 1984 року №547 "Об утверждении годового отчета о наличии и распределении земель по угодьям в границах г. Ирпень на 1 ноября 1984 года".

68. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, затверджений рішенням Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII проект землеустрою Київською міською радою не погоджувався.

69. Колегія суддів наголошує, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

70. З приводу наявності очевидних ознак протиправності рішення суб`єктів владних повноважень та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

71. З огляду на вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у частині зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області», оскільки вказаним проектом землеустрою, який Київською міською радою не погоджувався, за рахунок території міста Києва збільшено площу селища Коцюбинське майже на 3000 га. Тобто усупереч чинному законодавству фактично в односторонньому порядку змінено межі столиці України - міста Києва, що дає підстави вважати, що спірне рішення Бучанської районної ради від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII має очевидні ознаки протиправності поза розумним сумнівом.

72. Також колегія суддів вважає переконливими доводи заяви позивача про забезпечення позову про те, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, оскільки у разі передачі земельних ділянок Коцюбинською селищною радою третім особам, повернення до комунальної власності територіальної громади міста Києва таких земельних ділянок буде ускладнено та потягне за собою виникнення нових судових спорів.

73. Водночас колегія суддів зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності рішення Бучанської районної ради від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII не означає, що таке рішення дійсно є протиправним, оскільки вказане може бути встановлено лише за результатами розгляду вказаної справи по суті.

74. Висновки у цій постанові узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 травня 2019 року у справі №176/914/16-а та від 24 березня 2020 року у справі №806/1001/17, у яких Суд також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

75. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Київської міської ради про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 151 КАС України та відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у частині заборони Бучанській районній раді Київської області, Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області, Київській обласній раді, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру України, її структурним підрозділам та посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та господарювання вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування", виходячи із наступного.

76. Так, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову у вищезазначеній частині, вказав на те, що такі вимоги є передчасними.

77. Колегія суддів з такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується повністю та вважає, що зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області" є належним та достатнім заходом забезпечення позову в даному спорі, оскільки зупинення дії рішення унеможливлює вчинення будь-яких дій спрямованих на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування" до вирішення спору по суті та набрання законної сили рішення у цій справі.

78. З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Київської міської ради та вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції у частині, яка стосується відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

79. Крім того, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції повністю відповідає позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, на які посилається Київська міська рада, а саме, від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 26 вересня 2019 року у справі № 917/751/19 про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

80. Як було зазначено вище, задовольняючи заяву Київської міської ради про забезпечення позову у частині зупинення дії рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII "Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області", суд апеляційної інстанції виходив з того, що такий засіб забезпечення позову є належним та достатнім у даному спорі, а відмовляючи у забезпеченні заяви позивача у іншій частині, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки зупинення дії рішення від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII унеможливлює вчинення будь-яких дій спрямованих на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування" до вирішення спору по суті та набрання законної сили рішення у цій справі.

81. Київською міською радою не наведено переконливих доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності забезпечення позову шляхом заборони Бучанській районній раді Київської області, Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області, Київській обласній раді, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру України, її структурним підрозділам та посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та господарювання вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей (змін) до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області, розробленого Державним підприємством "НДПІ містобудування", а тому колегія суддів Верховного Суду вважає, що у задоволенні касаційної скарги Київської міської ради слід відмовити.

82. Колегія суддів критично ставиться до доводів касаційної скарги Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 151 КАС України та не врахували співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову, а вжиті заходи забезпечення не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, виходячи із наступного.

83. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив суд визнати протиправним та нечинним рішення Бучанської районної ради Київської області від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Коцюбинське Київської області». І саме у вказаній частині судами було задоволено заяву позивача про забезпечення позову, тому доводи касаційної скарги про те, що застосовані засоби забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами - безпідставні.

84. Також колегія суддів відхиляє посилання Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову, оскільки задовольняючи заяву Київської міської ради про забезпечення позову у частині суди попередніх інстанцій навели підстави для її задоволення, зокрема, з посиланням на конкретні обставини, вказали на наявність очевидних ознак протиправності рішення Бучанської районної ради від 20 жовтня 2021 року № 180-11-VIII та наслідки, які можуть настати у зв`язку із невжиттям заходів забезпечення позову, про що було зазначено вище у цій постанові.

85. Колегія суддів не приймає посилання Коцубинської селищної ради Бучанського району Київської області на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 липня 2019 року у справі №420/5625/18, оскільки такі стосуються обраного у вказаній справі способу захисту порушених прав, водночас у вказаній постанові відсутні висновки щодо застосування статей 150-154 КАС України, які б стосувалися розгляду питань забезпечення позову.

86. З приводу посилань Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на необхідність врахування практики Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та практики Верховного Суду, сформованої у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17, то колегія суддів зазначає наступне.

87. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18 була прийнята під час розгляду справи у порядку господарського судочинства і стосувалася питання стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги, інфляційних втрат у та трьох процентів річних. Зокрема у вказаній справі вирішувалося питання щодо розгляду таких позовних вимог у порядку господарського або адміністративного судочинства. Крім того, постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та постановою Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17 провадження у справі було закрито, оскільки вказані справи суди першої та апеляційної інстанцій розглянули за позовними заявами осіб, які не мали права на звернення до суду.

88. У вказаних справах (№915/478/18, №826/3115/17, № 826/6228/17) не розглядалися питання забезпечення позову і не аналізувалися норми КАС України, які стосуються питання, яке є спірними у справі №640/35685/21, а тому колегія суддів відхиляє посилання Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області на необхідність врахування практики Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17.

89. Доводи касаційної скарги Бучанської районної ради Київської області та відзиву вказаного органу на касаційну скаргу Київської міської ради є аналогічними тим, які викладені у касаційні скарзі Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, а тому відхиляються колегією суддів Верховного Суду з аналогічних мотивів.

90. Таким чином доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування норм процесуального права та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

91. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

92. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

93. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій ухваливши їх не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

94. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, Київської міської ради та Бучанської районної ради Київської області залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець