Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.07.2020 року у справі №817/511/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 817/511/17

адміністративне провадження № К/9901/24034/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Зозуля Д. П., судді: Друзенко Н. В., Щербакова В. В. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року (суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Капустинський М. М., судді: Мацький Є. М., Шидловський В. Б. ) у справі № 817/511/17

І.

СУТЬ СПОРУ

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБ України), в якому просила зобов'язати відповідача провести їй нарахування та виплату:

- заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року в сумі 19613,00 грн. ;

- середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 липня 2016 року по 06 квітня 2017 року у розмірі 122364,00 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року ОСОБА_1, маючи статус державного службовця, не отримувала у вказаний період доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі. Внаслідок цього, в день звільнення відповідачем безпідставно не була виплачена заробітна плата у розмірі 19613,00 грн. Окрім того, позивачка, керуючись статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), стверджує про обов'язок відповідача здійснити їй виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. З 01 березня 2011 року по 30 квітня 2016 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах державного службовця в Управлінні Національного банку України в Рівненській області, згідно із копією трудової книжки (зворотній бік а. с 4, а. с.5).

3. Наказом № 1400-к від 29 березня 2016 року позивачці з 01 січня 2016 року присвоєно сьомий ранг державного службовця (а. с. 85).

4. Відповідно до запису у трудовій книжці № 42 з 01 травня 2016 року ОСОБА_1 втрачено статус державного службовця відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (а. с. 5).

5.30 червня 2016 року згідно з наказом № 2833-к від 24 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін; а. с.5).

6. Відповідно до розрахункової відомості позивачки за вересень 2015 року до складових її заробітної плати як державного службовця входили доплата за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років на державній службі (а. с. 6).

7. Наказом від 01 жовтня 2015 року № 225-к було змінено структуру заробітної плати ОСОБА_1 та з 01 жовтня 2015 року встановлено посадовий оклад в розмірі 8800,00 грн. (а. с.72), а наказом від 01 жовтня 2015 року № 302-к встановлено надбавку за особливі умови та інтенсивність праці у розмірі 880 грн. (а. с.64).

Про зміну структури заробітної плати, а саме встановлення посадового окладу в розмірі 8800,00 грн. на місяць та надбавки за особливі умови та інтенсивність праці у розмірі 880 грн. позивачка ознайомлена 29 грудня 2015 року, про що свідчить її особистий підпис (а. с.65).

8. Зміна структури та розміру оплати праці ОСОБА_1 підтверджується долученими копіями особових рахунків, а саме починаючи з жовтня 2015 року відповідач виплачував заробітну плату у вигляді посадового окладу, надбавки за особливі умови та інтенсивність праці у розмірі 10% від посадового окладу та преміювання (а. с.6-7).

9. Не погоджуючись із здійсненими нарахуваннями та розміром виплаченої заробітної плати в частині не виплати надбавки за ранг та за вислугу років за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, позивач звернулася до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

11. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачці доплати за ранг та надбавки за вислугу років на державній службі з 01 жовтня 2015 року.

Постанова Правління Національного банку України від 10 липня 2015 року №456, якою не було встановлено надбавку за ранг, не оскаржена, є законною, а тому підлягає застосуванню.

12. Щодо іншої частини позовних вимог про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 липня 2016 року по 06 квітня 2017 року у розмірі 122364,00 грн., суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки в день звільнення відповідач здійснив виплату всіх належних ОСОБА_1 сум.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

13. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 через свого представника - Скоковського Андрія Миколайовича звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

14. У касаційній скарзі представник позивачки вказав, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про державну службу", якими передбачена структура оплати праці державного службовця.

15. Також представник позивачки наголосив, що у ОСОБА_1 були правомірні очікування на отримання належних їй по праву виплат за ранг державного службовця. Оскільки вона не втрачала статусу державного службовця за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, то відповідачем в день звільнення безпідставно не була виплачена їй заробітна плата у розмірі 19613,00 грн.

16. Представник відповідача подав заперечення на касаційну скаргу, в яких вказав, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають скасуванню Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

17. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 43 Конституції України регламентовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

19. Статтею 5 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 108/95-ВР) визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі:

законодавчих та інших нормативних актів;

генеральної угоди на національному рівні;

галузевих (міжгалузевих), територіальних угод;

колективних договорів;

трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

20. Відповідно до статті 7 Закону № 108/95-ВР законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, Статтею 5 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України.

21. Статтею 22 Закону № 108/95-ВР передбачено, що суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

22. На момент виникнення спірних правовідносин принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначав Закон України від 17 листопада 2011 року N 4050-VI "Про державну службу" (далі - Закон N 4050-VI).

23. Пунктом 4 частини першої статті 10 Закону N 4050-VI визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу державного службовця.

24. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 46 Закону N 4050-VI заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавок до нього та премій, передбачених Закон України від 17 листопада 2011 року N 4050-VI "Про державну службу".

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється у співвідношенні до мінімальної заробітної плати залежно від стажу державної служби в таких розмірах: більше 1 року - 0,2; більше 5 років - 0,4; більше 10 років - 0,6; більше 15 років - 0,8; більше 20 років - 1,0.

Державному службовцю встановлюється надбавка за ранг у співвідношенні до мінімальної заробітної плати залежно від присвоєного йому рангу: за 9 ранг - 0,10; 8 ранг - 0,15; 7 ранг - 0,20; 6 ранг - 0,25; 5 ранг - 0,30; 4 ранг - 0,35; 3 ранг - 0,40; 2 ранг - 0,45; 1 ранг - 0,50.

25. Починаючи з 01 травня 2016 року відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначав Закон України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII).

26. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону N 889-VIII його дія не поширюється на службовців Національного банку України.

27. Згідно зі статтею 2 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 679-XIV) Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, статтею 2 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" та іншими законами України.

28. Відповідно до частин першої, четвертої статті 64 Закону N 679-XIV умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України "Про державну службу".

Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають посади, передбачені штатним розписом.

Правління Національного банку визначає перелік посад працівників, трудовий договір з якими укладається у формі контракту.

Службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України "Про державну службу", якщо Закону України "Про державну службу" не встановлює іншого.

Питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до законодавства України.

Ранги державних службовців Національного банку, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Інші ранги присвоюються Головою Національного банку.

До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять працівники, обов'язки яких безпосередньо не пов'язані із виконанням функцій Національного банку.

Структура та розмір оплати праці службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці.

29. З 01 травня 2016 року у статтю 64 Закону N 679-XIV внесено зміни, викладено цю статтю в іншій редакції, зокрема, передбачено, що умови найму, звільнення, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку з урахуванням законодавства про працю.

Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають посади, передбачені штатним розписом.

Правління Національного банку визначає перелік посад працівників, трудовий договір з якими укладається у формі контракту.

До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять працівники, обов'язки яких безпосередньо не пов'язані із виконанням функцій Національного банку.

Структура та розмір оплати праці службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці.

Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу Національного банку встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до норм законодавства про оплату праці.

30. Постановою Правління Національного банку України від 10 липня 2015 року №456, яка набрала чинності з 01 жовтня 2015 року, затверджено Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України (далі - Положення №456) (а. с.74-81).

31. Пунктом 2 Положення №456 визначено умови оплати праці (заробітної плати) працівників, які перебувають у трудових відносинах із Національним банком України, та порядок установлення їм складових та розмірів заробітної плати.

32. Відповідно до п.10 вказаного Положення оплата праці працівників Національного банку складається з основної і додаткової заробітної плати та інших виплат.

33. Згідно пунктів 11 та 12 Положення №456 основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Для працівників Національного банку встановлюється у вигляді посадових окладів. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці. Вона включає премії, надбавки, доплати, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

35. Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

36. Частинами 1 -3 статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

37. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

38. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

39. Статтею 244 КАС України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

40. Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

41. Предметом спору у справі є право працівника НБ України, що має сьомий ранг державного службовця, на отримання доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року.

42. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність вказаного права у позивачки, оскільки норми Закону України "Про Національний банк України", є спеціальними до даних правовідносин, і ними уповноважено Правління Національного банку України визначати умови оплати праці та порядок установлення складових і розмірів заробітної плати державних службовців, які перебувають з ним у трудових відносинах.

43. Проте, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок необґрунтованим з огляду на наступне.

44. Верховний Суд наголошує, що Законом № 108/95-ВР встановлено заборону суб'єктам організації оплати праці в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені, зокрема, законодавством.

45. Судами встановлено, що статус державного службовця ОСОБА_1 втратила 01 травня 2016 року.

46. Період, за який, на її думку, вона мала право на отримання спірних доплат почався 01 жовтня 2015 року і тривав до 30 квітня 2016 року.

47. У вказаний період діяв Закон України "Про державну службу" №4050-VI, який не передбачав жодних обмежень його застосування до службовців НБ України. Вказані обмеження почали діяти з 01 травня 2016 року.

48. Окрім того, Законом N 679-XIV у вказаний період було встановлено, що умови оплати праці службовців НБ України визначаються Законом України "Про державну службу". Дане положення діяло також до 01 травня 2016 року. Після 01 травня 2016 року вказана норма була змінена і нею передбачалось, що умови оплати праці визначаються лише Правлінням НБ України, без посилання на Закон України "Про державну службу".

49. Таким чином, є необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що спеціальним Законом N 679-XIV з 01 жовтня 2015 року змінено умови оплати праці позивача як службовця НБ України.

50. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що вказані зміни були впровадженні лише з 01 травня 2016 року, тобто не охоплюють спірний період.

Твердження судів стосовно уповноваження Законом N 679-XIV Правління Національного банку України визначати умови оплати праці є також хибним, оскільки у спірний період Законом N 679-XIV і були надані Правлінню НБ України повноваження, однак Закон України "Про державну службу" регламентована відповідність цих умов нормам законодавства про оплату праці, зокрема, Закону України "Про державну службу".

51. Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, внаслідок неправильного встановлення характеру спірних правовідносин в контексті часу їх виникнення, також неправильно були застосовані норми матеріального права. Вказані порушення призвели до протиправного щодо відсутності у позивачки права на отримання доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі у період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року.

52. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

53. У свою чергу, зробивши помилковий висновок про відсутність підстав для виплати вказаних доплат до заробітної плати позивачці, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питань щодо встановлення суми заробітної плати, яка підлягала виплаті у спірний період, та питання стосовно стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку.

54. Водночас, Верховний Суд як суд касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

56. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

57. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року по справі №817/511/17 - скасувати.

Справу №817/511/17направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді О. В. Калашнікова

М. В. Білак

О. А. Губська