Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.07.2020 року у справі №810/5229/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 810/5229/15

адміністративне провадження № К/9901/19582/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Балаклицького А. І. від 11 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Оксененка О. М., суддів Ісаєнко Ю. А., Федотова І. В. від 12 січня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2015 року №992/0037781702/192 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 50506,18 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13306,55 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала на безпідставність нарахування податковим органом зобов'язання з ПДВ за перевищення загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, передбаченої податковим законодавством для обов'язкової реєстрації особи платником податку, оскільки без урахування ПДВ у розмірі 20% її товарооборот є меншим ніж 300000 грн., що виключає обов'язок зареєструватися платником, нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок до бюджету.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) позивачу протягом останніх 12 календарних місяців (з 02 грудня 2013 року - початку діяльності по 31 серпня 2014 року), без урахування ПДВ сукупно не перевищила 300000 грн., а тому, враховуючи вимоги пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України (далі - ПК України), обов'язок подання звітних податкових декларацій з ПДВ, нарахування та сплати податку на рівні зареєстрованого платника останнього у ФОП відсутній. Як наслідок, суд дійшов висновку про протиправне визначення позивачу оскаржуваним рішенням відповідного податкового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права (пункту
120.1 статті 120, пункту 181.1 статті 181, пункту 187.1 статті 187 ПК України) та порушення процесуальних норм (статей 69, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України), просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Із доводів касаційної скарги вбачається, що Інспекція по суті не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій і на обґрунтування цього посилається на встановлені у ході перевірки обставини отримання позивачем з 02 грудня 2013 року по 31 серпня 2014 року суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг у розмірі 358163,75 грн., тобто більше ліміту у 300000 грн., що, як вважає відповідач, в силу вимог пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183 ПК України зобов'язувало ФОП зареєструватися платником ПДВ та з 11 вересня 2014 року нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, однак невиконання таких дій призвело до заниження у вересні - грудні 2014 року ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 50506,18 грн. Інших доводів, зокрема, стосовно мотивів, які покладені в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга не містить.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрована як ФОП 10 липня 2013 року та перебуває на податковому обліку в Інспекції з 11 липня 2013 року. У період по 31 грудня 2014 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

Основним видом діяльності ФОП протягом зазначеного періоду була роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Інспекцією проведена планова документальна виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП вимог податкового та іншого законодавства за період з 10 липня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 12 серпня 2015 року №1220/17-2/2084016528/91, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пункту 181.1 статті 181 ПК України в частині обов'язкової реєстрації платником ПДВ; пункту 187.1 статті 187 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 50506,18 грн., у тому числі за вересень 2014 року - 8481,70 грн., жовтень 2014 року - 13620,83 грн., листопад 2014 року - 13151,52 грн., грудень 2014 року - 15252,13 грн. ; пункту 120.1 статті 120 ПК України, а саме несвоєчасність подання декларацій з ПДВ за вересень, жовтень, листопад, грудень 2014 року.

Така позиція контролюючого органу у акті перевірки обґрунтована тим, що оскільки сума від здійснення у період з 02 грудня 2013 року по 31 серпня 2014 року операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) ФОП, сукупно перевищує 300000 грн. та становить 358163,75 грн., тому позивач повинна була, але не подала до податкового органу заяву про реєстрацію її платником ПДВ, внаслідок чого остання з 11 вересня 2014 року несе обов'язок з нарахування та сплати цього податку, подання відповідної звітності на рівні зареєстрованої особи.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яке є предметом розгляду у даній справі.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених пункту 181.1 статті 181 ПК України, крім особи, яка є платником єдиного податку.

За правилом, яке міститься у пунктах 183.1, 1832 статті 183 ПК України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. У такому разі заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у пунктах 183.1, 1832 статті 183 ПК України.

Зміст наведених законодавчих положень свідчить про те, що у разі нарахування (сплати) особі протягом останніх 12 календарних місяців загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, яка сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).

При цьому застереження "без урахування ПДВ" слід розуміти як необхідність вирахування суми цього податку із загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг; в іншому випадку вказане правове положення не матиме застосування, оскільки відповідні норми стосуються осіб, що не є платниками ПДВ та не пов'язані з жодним іншим таким податком, окрім того, що сплачується ними при придбанні товарів (послуг).

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що в період з 02 грудня 2013 року по 31 серпня 2014 року загальна сума від здійснення операцій з постачання ФОП товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, сукупно склала 358163,75 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 20%.

При проведенні перевірки визначення загальної суми від здійснення позивачем операцій з постачання товарів/послуг Інспекцією не було відраховано з цієї суми ПДВ, як того вимагає пункт 181.1 статті 181 ПК України, внаслідок чого відповідач дійшов помилкового висновку про перевищення ФОП суми у 300000 грн. й, відповідно, наявність у неї обов'язку зареєструватися платником ПДВ, нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок до бюджету.

Наведене, а також зміст встановлених фактичних обставин свідчить, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність збільшення позивачу грошового зобов'язання зі сплати ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права й необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Доводи ж Інспекції, викладені у касаційній скарзі, наведеного й мотивів, покладених в основу оскаржуваних рішень, не спростовують.

Відтак, враховуючи приписи статей 341, 343 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко