ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 755/10113/16-а

адміністративне провадження № К/9901/34806/18, №К/9901/34809/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Коваленко Н. В., судді Чиркіна С. М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа - ОСОБА_2,

про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

за касаційними скаргами Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1

на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Катющенко В. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Кузьмишиної О. М., суддів Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. ),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпровського районного суду м.

Києва з адміністративним позовом до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі також - відповідач), за участю третьої особи ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, третя особа) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, в якому просив:

скасувати рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

зобов'язати Хотівську сільську раду провести повторний розгляд клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

витрати на правову допомогу в сумі 4 640 гривень та 46,40 гривень комісії стягнути з Хотівської сільської ради на користь ОСОБА_1;

здійснити судовий контроль за виконанням рішення суду;

зобов'язати Хотівську сільську раду протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили, надати до суду звіт про його виконання, копію цього звіту направити позивачу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35 про відмову на подану заяву ОСОБА_1 від 6 травня 2016 року; зобов'язано Хотівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 6 травня 2016 року; стягнуто з Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1102 гривні 40 копійок, витрати на правову допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень, а всього 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 40 (сорок) копійок. В решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що статтею 118 Земельного кодексу України не передбачено відмови у розробці проекту землеустрою з підстав подачі заяв такого ж змісту іншими особами, при цьому вказані заяви мають бути розглянуті відповідними державним органом та прийнято рішення щодо надання дозволу на розробку або відмови. Підставою ж відмови може слугувати лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи із наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийнятого відповідачем рішення від 19 травня 2016 року №31/35 про відмову на подану позивачем заяву від 6 травня 2016 року та зобов'язання останнього повторно розглянути заяву позивача від 6 травня 2016 року.

Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили, надати до суду звіт про його виконання, копію цього звіту направити позивачу, то суди дійшли висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, і суди в межах розгляду даної справи не вбачають підстав для зобов'язання відповідача, суб'єкта владних повноважень, подати звіт про виконання судового рішення.

Крім того, враховуючи зміст поданого позову, а також розумність в частині задоволення даних позовних вимог, враховуючи, що стороною позивача не надано підтверджень понесених витрат в розрізі витраченого часу виконавця послуг, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 1000 гривень.

Щодо стягнення комісії у сумі 46,40 гривень, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дані витрати є витратами позивача за обслуговування банку та не підлягають стягненню в частина понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 6 травня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність бажаної земельної ділянки. До клопотання додавалися графічні зображення земельної ділянки.

Відповідачем вказане клопотання було розглянуто на сесії. Рішенням сесії від 19 травня 2016 року позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відносно бажаної земельної ділянки радою вже прийнято рішення на користь іншої особи. Так, відповідно до рішення від 27 березня 2014 року №120/39 радою надано дозвіл на розробку проекту відведення спірної ділянки гр. ОСОБА_2.

Таким чином, на думку відповідача, місцева рада не мала можливості задовольнити клопотання позивача, оскільки це призвело б до порушення права іншої особи.

Однак, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки зазначеним вище обставинам.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року в частині стягнення з Хотівської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 1 000
гривень, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути з Хотівської сільської ради (08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, пл. Паширова, 2, код в ЄДРПОУ 04362154) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 4
640 гривень.

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано положення частини 1 статті 90 КАС України, в яких зазначено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених частиною 2 статті 90 КАС України.

Також позивач зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На думку позивача, процесуальні норми статті 94 КАС України не надають суду повноважень зменшувати чи обмежувати позивача, на користь якого вирішено позов у повному обсязі, в присудженні судових витрат на правову допомогу у зменшеному обмеженому розмірі, якщо позивачем були долучені до позовної заяви усі належні доказові матеріали та документи на підтвердження виконаних об'ємів робіт з надання правової допомоги, їх кількості, видів та платіжні банківські документи, що вказують на фактичну оплату наданих юридичних послуг (правової допомоги) на підставі договорів про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене вище, позивач вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у стягненні на його користь витрат на правову допомогу в сумі 4640 грн, оскільки в матеріалах справи наявні копії квитанції про оплату послуг з надання правової допомоги, розрахунки витрат на правову допомогу понесених позивачем та договір про надання юридичних послуг, дослідивши які суд мав дійти висновку щодо присудження на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу.

Позиція інших учасників справи

11 травня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2017 року та 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №755/10113/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційні скарги, проте розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 15 липня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №755/10113/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 липня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 6 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Хотівської сільської ради із клопотанням про одержання у власність безоплатно земельної ділянки, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі йому безоплатно у приватну власність з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 гектара, яка знаходиться в межах села Хотів. До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорту, ідентифікаційного номера ОСОБА_1 та графічний матеріал, на якому зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до відповіді Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 травня 2016 року №02-22/386, на адресу ОСОБА_1 було направлено копію рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35, ухваленого за результатами розгляду заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Так, згідно рішення Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №31/35 від 19 травня 2016 року "Про відмову на подану заяву", ОСОБА_1 було відмолено у задоволенні заяви від 6 травня 2016 року в зв'язку з тим, що на бажане місце розташування земельної ділянки, прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, іншим громадянам.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року відповідають, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно із пунктом "б" частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статті 116 Земельного кодексу України, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених статті 116 Земельного кодексу України.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених статті 116 Земельного кодексу України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини 6 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17 та від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17.

Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, суб'єкт владних повноважень відмовив позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою тому, що на бажане місце розташування земельної ділянки було прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки іншим громадянам.

Однак, частиною 7 статті 118 ЗК України не передбачено такої підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою як подання заяв такого ж змісту іншими особами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 6 травня 2016 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, а доводи касаційної скарги відповідача таких висновків суду не спростовують.

З приводу доводів касаційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частини 3 статті 87 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції) до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку про те, що послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, а також надання консультацій, є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

Частинами 1 та 3 статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції) встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно з положеннями частини 1 статті 94 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції) та частини якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16 та від 5 вересня 2019 року у справі №2-а/250/12.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів позивача здійснювала фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на підставі договору №5 про надання правової допомоги від 10 червня 2016 року, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 прийняв зобов'язання надати правову допомогу замовнику ОСОБА_1, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надану правову допомогу на умовах та в строки, що передбачені цим договором.

Водночас, дослідивши акт про надання послуг до договору №5 від 10 червня 2016 року, суди не знайшли підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 4640 грн в розрізі витраченого часу виконавця послуг.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 4640 грн, а доводи касаційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: Н. В. Коваленко

С. М. Чиркін