Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.11.2019 року у справі №442/5305/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 442/5305/17

касаційне провадження № К/9901/29345/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Єзерова А. А., Шарапи В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.12.2018 (головуючий суддя: Герасимків Л. І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2019 (головуючий суддя: Запотічний І. І., судді: Бруновська Н. В., Затолочний В. С. ) у справі №442/5305/17 за позовом ОСОБА_1 до Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело" про визнання дій та рішень протиправними,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело", в якому просив:

визнати протиправними дії та рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. № М-1 загальною площею 26.1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1;

скасувати запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.12.2018, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від
15.07.2019, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскарження рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою на нежитлове приміщення безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо безперешкодного користування земельною ділянкою власне на якій і розміщений об'єкт нерухомості. Таким чином суди дійшли висновку, що спір направлений на захист прав цивільних, а отже виходячи із суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин такий підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ці рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник стверджує, що у цій справі відсутній спір про право позаяк дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Інші учасники процесу правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2017 державним реєстратором прийнято рішення №34832727 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомості (нежитлове приміщення - літ. № М-1) загальною площею 26,1 кв. м., що знаходиться за в АДРЕСА_1,

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з.. питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів..". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач оскаржує рішення відповідача, що пов'язане з державною реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна.

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що незгода з цим рішенням зумовлена тим, що об'єкт нерухомості розміщений на земельній ділянці, яка з 1999 року перебувала у праві користуванні СПД - ФОП ОСОБА_1 на умовах договору оренди, укладеного з Дрогобицькою міською радою.

Таким чином зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, вбачається, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на захист порушених, на думку ОСОБА_1, його прав як належного користувача земельної ділянки на якій спірний об'єкт збудований.

Таким чином, спір у цій справі обумовлений наявністю спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, адже перевірка обставин щодо наявності/законності майнових прав сторони, зокрема, як у цій справі, права власності на об'єкт нерухомості, порушення чи невизнання яких стало передумовою для звернення до суду за їх захистом, знаходиться поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції.

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та від 19.02.2020 у справі №826/14759/18, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки Держреєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомості, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.

Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивач. Участь державного реєстратора, який вніс відомості щодо наявності речового права на спірне майно в іншої особи, як співвідповідача в разі, якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав, не змінює приватноправового характеру цього спору.

Відповідно до частин 1 , 6 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження в справі, у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо підсудності цього спору господарському суду.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2019 у справі №442/5305/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа