Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.07.2020 року у справі №560/47/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року

м. Київ

справа № 560/47/20

адміністративне провадження № К/9901/16002/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: Калашнікової О. В., Кашпур О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (головуючий суддя - Іваненко Т. В., судді: Граб Л. С. Сторчак В. Ю.)

у справі №560/47/20

за позовом ОСОБА_1

до держави України в особі Управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,

про стягнення матеріальної шкоди.

I. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь шкоду, завстаттями 341, 345, 351, 356 КАС України, що визнаний неконституційним шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 24 859,43 грн.

2. В обґрунтування позову зазначив, що він є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Хмельницькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання. Рішенням №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту
164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, тобто неконституційними. Відповідач у період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року з його щомісячного довічного грошового утримання здійснював утримання податку на доходи фізичних осіб та військовий збір в розмірі 24 859,43 грн.

3.27 червня 2018 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою повернути незаконно стягнуті суми з його грошового утримання, однак листом від 2 липня 2018 року йому було відмовлено.

4. Позивач вважає, що має право на відшкодування шкоди у розмірі здійснених утримань за спірний період, а тому просить позов задовольнити.

5. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідно рахунку Державної казначейської служби України 24
859,43 грн шкоди завстаттями 341, 345, 351, 356 КАС України, що визнаний неконституційним.

6. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

7. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Ухвалою Верховного Суду від 4 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Хмельницькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання.

10. З 7 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року з довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 утримувався податок з доходів фізичних осіб в розмірі 24 622,97 грн та військовий збір в розмірі 2 051,91 грн відповідно до Податкового кодексу України.

11. Рішенням №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року Конституційного Суду України визнано положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, тобто неконституційними.

12. Вважаючи утримання податку протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що визнавши неконституційними положення Податкового кодексу України, Конституційний Суд України припинив незаконне обмеження права на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначеного у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

14. Суд першої інстанції встановив, що утримані з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 кошти є збитками в розумінні положення пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

15. Отже, шкода завдана утриманням податку з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 має бути відшкодована державою.

16. При цьому зазначив, що спеціальна підстава відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади в результаті прийняття нею нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований визначена статтею 1175 ЦК України.

17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що цивільне законодавство, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, не застосовується до відносин, пов'язаних зі сплатою чи утриманням податків та інших обов'язкових платежів. Положення абзацу першого підпункту
164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані. В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню лише у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

18. Крім того, відсутній встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

19. З огляду на вказане, апеляційний суд зазначив, що оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішенням апеляційного суду та посилається на неправильне застосування норм матеріального права, що полягає в неправильному тлумаченні статей 8, 91 та 152 Конституції України та статей 21, 1175 ЦК України.

21. Скаржник вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що механізм відшкодування завданої шкоди, завданої державою прийняттям неконституційного закону, передбачений статтею 25 Бюджетного кодексу України, статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження", Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011 про затвердження Положення про Державну Казначейську службу України, постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 про Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

22. Однак, апеляційний суд в своїй постанові не вказуючи підстав і не спростовуючи аргументи суду першої інстанції, зазначив, що в Україні відсутній встановлений законом порядок відшкодування шкоди, завданої прийняттям антиконституційного закону. Однак, таке обґрунтування, на думку скаржника, є незастосування апеляційним судом статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження"в та підзаконних актів, які підлягали застосуванню.

23. З огляду на вказані підстави скаржник вважає, що апеляційний суд ухвалив постанову без дотримання норм матеріального права шляхом неправильного тлумачення законів та їх незастосування, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

24. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, посилаючись на законність рішення апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

25. Звертає увагу на те, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту
164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.

26. Також автор відзиву на касаційну скаргу стверджує, що положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки в разі, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Крім того, відсутній встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним та юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

27. Наголошує, що оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

29. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

30. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 24 859,43 грн майнової шкоди у вигляді збитків, заподіяних прийняттям неконституційного правового акту.

31. Підставою звернення до суду з цим позовом слугувало ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого, в свою чергу, за період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Отже, за цей період позивачу завдано шкоду, яку він оцінив в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 24 859,43 грн. В цьому випадку завдані позивачеві збитки зумовлені визнанням неконституційними положень закону.

32. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини суддівського довічного грошового утримання, які повинні бути нараховані позивачу за період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року, коли здійснювалось утримання податку на доходи фізичних осіб та військовий збір.

33. Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

34. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

35. Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, про що обґрунтовано зазначено судами

36. Позивач, як зазначалось, просив суд відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми суддівського довічного грошового утримання, що, на його думку, і є збитками у вигляді упущеної вигоди.

37. Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15).

38. Велика Палата Верховного Суду в справі №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року), розглядаючи спір, який виник за аналогічних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства та зазначила, зокрема, таке.

39. У справі, що розглядається, позивач (обіймав посаду судді на час дії спірних правовідносин) у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період у 2008 році та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати, недоплаченого щомісячного грошового утримання за певний період у 2008 році та компенсації втрати його частини у зв'язку з несвоєчасною виплатою.

40. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою.

41. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

42. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України.

43. Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв'язку з виплатою позивачу довічного грошового утримання у розмірі, меншому ніж він сподівалась, про що обґрунтовано стверджував автор відзиву на касаційну скаргу.

44. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

45. Щодо касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якої, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, то варто зазначити таке.

46. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги саме через призму понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з визнанням неконституційним положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та просив стягнути кошти на відшкодування майнової шкоди відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України.

Саме таке розуміння спірних правовідносин та обґрунтування позовних вимог підтверджено позивачкою в касаційній скарзі.

47. Ні в позовній заяві, касаційній скарзі, ні в інших заявах по суті справи позивач не ставив під сумнів відповідність отриманого ним суддівського довічного грошового утримання за період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року положенням законодавства, що було чинним на той час та регулювало розмір його виплати, тобто не оспорював розмір отриманого суддівського довічного грошового утримання в контексті невідповідності такого встановленому законодавством, що було чинним у зазначений період.

48. За таких обставин, у суду касаційної інстанції відсутні підстави та процесуальні повноваження на перевірку зазначених обставин (відповідність отриманого ОСОБА_1 суддівської довічного грошового утримання за період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року положенням законодавства, чинного в цей період) з метою захисту його порушеного права.

49. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилково вважав цей спір спором про відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, та вдався до аналізу фактичних обставин справи в поєднанні з законодавством, що регулює питання відшкодування завданої шкоди.

50. Відповідно до частини 4 статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

51. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, однак оскільки оскаржуване рішення містять помилкові мотиви, то в частині цих мотивів останнє підлягає зміні.

52. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року в справі №560/47/20 змінити в частині мотивів, виклавши їх редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року в справі №560/47/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова

О. В. Кашпур