Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №826/10304/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №826/10304/16

адміністративне провадження №К/9901/23496/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (головуючий суддя - Літвінова Н.М., судді - Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), в якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність Апеляційного суду Житомирської області щодо не виплати ОСОБА_1 вихідної грошової допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 241 164,00 грн.;

- зобов'язати ДСА України вирішити питання щодо виділення Апеляційному суду Житомирської області грошових коштів для здійснення виплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати вихідної допомоги у розмірі 241 164,00 грн.;

- зобов'язати Апеляційний суд Житомирської області виплатити ОСОБА_1 вихідну грошову допомогу у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 241 164,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон №2453-VI).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено частково:

- зобов'язано ДСА України нарахувати ОСОБА_1 вихідну допомогу судді, який вийшов у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка складає 241 164,00 грн. та перерахувати її Апеляційному суду Житомирської області для виплати;

- зобов'язано Апеляційний суд Житомирської області виплатити ОСОБА_1 нараховану вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, яка складає 241164,00 грн.

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки не виплата йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є звуженням його конституційних прав, порушенням гарантій недоторканості та соціального захисту судді. На думку позивача, судом апеляційної інстанції не було враховано, що протиправність дій Верховної Ради України по відношенню до нього, що спричинила позбавлення його права на отримання вихідної допомоги у вказаному розмірі, підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ДСА України скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з червня 1987 року по грудень 2002 року працював суддею Ружинського районного суду Житомирської області. 02 березня 2000 року позивач, обраний на посаду судді безстроково.

З січня 2003 року по грудень 2014 року ОСОБА_1 працював суддею Апеляційного суду Житомирської області.

В листопаді 2013 року ОСОБА_1, маючи необхідний для відставки судді та отримання вихідної допомоги стаж роботи, встановлений Законом №2453-VI, звернувся із заявою про відставку до Вищої ради юстиції.

10 грудня 2013 року Вища рада юстиції прийняла рішення №1369/0/13-13 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Житомирської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII "Про звільнення суддів", ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Житомирської області на підставі пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

В подальшому наказом голови Апеляційного суду Житомирської області позивача відраховано із штату суду, про що здійснено запис в трудовій книжці. При цьому, позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на момент подання заяви про відставку).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звертався із адміністративним позовом до Верховної Ради України із вимогами про визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у неприйнятті постанови про його звільнення у відставку з посади судді, у встановлений строк та стягнення 241 164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданою неправомірною бездіяльністю.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року у справі №800/41/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 25 травня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ВРУ щодо несвоєчасного розгляду нею подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Житомирської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи дату подання позивачем заяви, право на відставку набуто ним до набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а тому право щодо належного матеріального та соціального захисту позивача не може бути обмежено. Суд першої інстанції зазначив, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII "Про звільнення суддів", тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України 25 грудня 2014 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що не виплата такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу ОСОБА_1 у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII, в частині виключення статті 136 із Закону № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги, у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.

В касаційній скарзі позивач як підставу для задоволення позову вказує, що право на стягнення суми вихідної допомоги з ДСА України та Апеляційного суду Житомирської області, підтверджується рішенням Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №800/41/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення 241 164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданою протиправною бездіяльністю.

Проте колегія суддів Верховного суду звертає увагу скаржника, що задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України, у вказаній позивачем справі, не породжує прав та обов'язків у відповідачів по цій справі, тому не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.А.Данилевич

І.Л.Желтобрюх