Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №817/2227/16

адміністративне провадження №К/9901/5452/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шевчук С.М. (головуючий), суддів: Мацького Є.М., Шидловського В.Б. від 13 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Рівненської області про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати нечинним та скасувати наказ прокурора Рівненської області від 9 листопада 2016 року № 1089 про звільнення з посади старшого прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області;

- поновити на посаді;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що вважає своє звільнення незаконним, оскільки при звільненні його з займаної посади відповідач порушив передбачені та гарантовані законом права. Зокрема, позивач вважає, що відповідач, в порушення вимог частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), безпідставно відмовив йому у переведенні на вакантні посади в прокуратурі.

Рівненській окружний адміністративний суд постановою від 11 серпня 2017 року позов задовольнив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

На обґрунтування скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину другу статті 40, статтю 49-2 КЗпП.

У відзиві на касаційну скаргу прокуратура Рівненської області посилаючись на законність постановленого рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 13 листопада 2002 року перебував на різних посадах в органах прокуратури, з 11 квітня 2013 року - на посаді старшого прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області.

14 грудня 2015 року наказом прокурора Рівненської області № 1522 ОСОБА_2 звільнений з посади старшого прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області та органів прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", (далі - Закон № 1697-VII), пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Не погодившись із таким звільненням, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 22 березня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ від 14 грудня 2015 року № 1522 "Про звільнення ОСОБА_2.", яким молодшого радника юстиції ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області з 14 лютого 2015 року у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) з виплатою вихідною допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (стаття 44 КЗпП України) в частині формулювання причин звільнення, виключивши з даного наказу слова "ліквідацією чи". У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2016 року частково скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ прокурора Рівненської області від 14 грудня 2015 року № 1522 про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади та поновив на посаді старшого прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області з 15 грудня 2015 року та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На виконання вищезазначеної постанови апеляційного суду у справі № 817/28/16 прокуратурою Рівненської області ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області.

При поновленні ОСОБА_2 на посаді 14 вересня 2016 року прокуратура Рівненської області листом № 11/1-695 вих-16 попередила його про звільнення у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП) через 2 місяці з дня ознайомлення з попередженням з 14 листопада 2016 року.

Ознайомившись з переліком всіх наявних вакантних та тимчасово вакантних посад органів прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 звернувся з заявою від 20 вересня 2016 року, у якій просив призначити його на посаду прокурора Володимирецького відділу Сарненської місцевої прокуратури, у разі неможливості - на посаду прокурора Острозького відділу Здолбунівської місцевої прокуратури.

При цьому відповідачем роз'яснено, що їх зайняття у місцевих прокуратурах здійснюється відповідно до результатів проходження конкурсу.

Наказом прокурора Рівненської області від 9 листопада 2016 року № 1089 ОСОБА_2 звільнений з займаної посади з 14 листопада 2016 року.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року скасовуючи постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року та відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що враховуючи, що така умова, як успішне проходження конкурсу позивачем не виконана, відповідач позбавлений правових підстав на переведення ОСОБА_2 на інші вакантні посади в новоутворених місцевих прокуратурах, і відповідно, дії прокуратури Рівненської області в частині прийняття наказу від 9 листопада 2016року №1089 є правомірними.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції ? без змін.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом № 1697-VII.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон №1697-VII, на підставі якого розпочато процес реформування органів прокуратури України.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 «Прикінцевих положень» Закону № 1697-VII цей Закону набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.

Відповідно до підпункту «в» пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.

На виконання пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII метою кадрового наповнення місцевих прокуратур наказом Генеральної прокуратури України від 20 липня 2015 року № 98 затверджено Порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури (чинний на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.2 Розділу І Порядку на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування.

Пунктами 9.1, 9.5 Розділу ІХ Порядку передбачено, що рейтинг кандидата визначається за результатами тесту на знання законодавчої бази (професійний тест) та тесту на загальні здібності. Керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.

Таким чином, прокурори, які на день набрання чинності Законом № 1697-VII працювали у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах призначаються на посаду прокурора в новоутворену місцеву прокуратуру за умови успішного проходження тестування.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач приймав участь у конкурсі на зайняття посад Дубенської місцевої прокуратури Рівненської області, однак за його результатами зайняв 23 місце за рейтинговим списком, що не дало йому правових підстав бути призначеним на посаду прокурора новоствореної Дубенської місцевої прокуратури (призначення до якої здійснювалось в межах визначеної штатної чисельності - 15 штатних одиниць прокурорів, за наслідками успішного проходження тестування, відповідно до сформованого рейтингу).

Пунктом 1 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VІІ визначено, що положення статті 28 цього Закону набирають чинності з 15 січня 2017 року.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5-1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VІІ до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» цього Закону прокурорами місцевих прокуратур призначаються, зокрема, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.

Таким чином, добір кандидатів на посади керівників, перших заступників, заступників керівників, а також прокурорів місцевих прокуратур до 15 квітня 2017 року має здійснюватися у порядку, встановленому пунктом 5-1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VІІ.

Ураховуючи, що необхідний рейтинговий бал, який би дозволяв позивачу претендувати на роботу у місцевій прокуратурі, ним не набрано, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції правильно виходив із відсутності у відповідача законних підстав пропонувати позивачу переведення на іншу посаду в новоутвореній прокуратурі.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що приймаючи наказ від 9 листопада 2016 року № 1089 про звільнення позивача з посади старшого прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури України, відповідач діяв на підставах та в межах закону.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В силу положень частини четвертої статті 16 цього Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до правовою позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За такого правового врегулювання, призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом № 1697-VІІ який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами.

Так, відповідно до статті 28 цього Закону добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим частинами першою та п'ятою статті 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 51 Закону № 1697-VІІ визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, згідно з пунктом 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом № 1697-VІІ, який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами, а тому оскаржуваний наказ про звільнення є законним.

Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Житомирський апеляційний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційцної інстанції - без змін.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року у справі № 817/2227/16 за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Рівненської області про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду