Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №804/5930/15

провадження №К/9901/11369/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи - Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними, зміну формулювання в наказі про звільнення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Кононенко О. В., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Панченко О. М., суддів: Чередниченка В. Є., Коршуна А. О.,

в с т а н о в и в :

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - ГУМВС України в Дніпропетровській області), Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - Дніпродзержинський МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області), за участю третьої особи - Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - Заводський РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області), в якому просила:

зобов'язати ГУМВС України в Дніпропетровській області змінити формулювання в наказі № 8 о/с ДСК від 17 січня 2012 року, а саме: зазначити причину звільнення "за власним бажанням" з посиланням на статтю 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

зобов'язати Дніпродзержинське МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 квітня 2015 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що починаючи з 01 лютого 2010 року на підставі наказу № 26 о/с від 01 лютого 2010 року вона обіймала посаду дізнавача сектора дізнання Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, а з 02 листопада 2010 року призначена на посаду інспектора сектору інформаційних технологій Заводського РВ Дніпродзержинське МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, маючи спеціальне звання лейтенанта міліції.

Однак, на підставі наказу від 17 січня 2012 року № 8 о/с позивача звільнено із займаної посади з 17 січня 2012 року за порушення дисципліни за пунктом 64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Позивач вказує на безпідставність звільнення її за порушення дисципліни, а також стверджує, що відповідачами не взято до уваги її рапорт про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з чим ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернулась до суду з вимогою про зобов'язання звільнити її з посади за пунктом 64 "ж" Положення № 114, тобто за власним бажанням.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано ГУМВС України в Дніпропетровській області змінити формулювання в наказі № 8 о/с ДСК від 17 січня 2012 року, а саме: зазначити причину звільнення "за власним бажанням" з посиланням на пункт 64 "ж" Положення № 114.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ГУМВС України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на правомірність наказу № 8 о/с ДСК від 17 січня 2012 року в частині звільнення позивача із займаної посади за порушення дисципліни та наголошує, що судами попередніх інстанцій фактично зменшено встановлений спеціальним законодавством в сфері проходження особами рядового і начальницького складу служби в органах внутрішніх справ термін, який особа має відпрацювати з дня подачі рапорту про звільнення (03.11.2011р.), а також не враховано, що узгодженою сторонами датою звільнення позивача є 03 лютого 2012 року.

Водночас позивач у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 лютого 2010 року ОСОБА_1 на підставі наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області № 26 о/с призначено на посаду дізнавача сектора дізнання Заводського РВ Дніпродзержинського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Наказом Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 02 листопада 2010 року № 130 о/с позивача призначено на посаду інспектора сектора інформаційних технологій Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

03 листопада 2011 року позивачем подано рапорт на ім'я начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області про звільнення її з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Наказом ГУМВС України в Дніпропетовській області від 17 січня 2012 року №8о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1, інспектора сектора інформаційних технологій Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 "є" Положення № 114.

Підставою для прийняття вказаного наказу слугували висновки службового розслідування, проведеного за фактом порушення дисципліни, яке полягає у відсутності на службі без поважних причин інспектора сектора інформаційних технологій Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області лейтенанта міліції ОСОБА_1

За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що 03 листопада 2011 року лейтенант міліції ОСОБА_1 подала рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, в якому узгоджена дата звільнення відповідно до пункту 68 Положення № 114, тобто 03 лютого 2012 року. Проте з 02 грудня 2011 року лейтенант міліції ОСОБА_1 не виходила на службу.

Під час проведення службового розслідування мати позивача ОСОБА_2 пояснила, що її дочка ОСОБА_1 у листопаді 2011 року виявила бажання звільнитись з органів внутрішніх справ у зв'язку із тим, що вона вирішила змінити місце проживання та сімейний стан, окрім того вона вагітна.

За результатами службового розслідування Дніпродзержинським МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області видано наказ від 10 січня 2012 року № 20, яким притягнуто до дисциплінарної відповідальності позивача за порушення дисципліни, що полягало у відсутності на службі без поважних причин з 02 грудня 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необхідності захисту прав позивача та неврахуванні ГУМВС України в Дніпропетровській області бажання ОСОБА_1 звільнитися за власним бажанням, з огляду на вагітність та зміну місця проживання.

Зазначена позиція була підтримана і Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням № 114.

Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Отже, наказ - це правовий акт, виданий з метою вирішення основних і оперативних завдань органів виконавчої влади його керівником, що діє на основі єдиноначальності, містить вимогу необхідності вчинення будь-якої дії або утримання від неї конкретним виконавцем (конкретними виконавцями).

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63- 65 Положення № 114.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 листопада 2011 року позивач звернулась з рапортом на ім'я начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області, в якому просила звільнити її з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Так, в наведеному рапорті позивача містяться резолюції від 03 листопада 2011 року "не заперечую" заступника начальника Заводського районного відділу Дніпродзержинського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області та начальника Дніпродзержинського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Внаслідок невиходу на службу, починаючи з 02 грудня 2011 року, за результатами розгляду рапорту заступника начальника - начальника штабу Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області майора міліції Антонова О. В. від 03 січня 2012 року було призначено службове розслідування, під час проведення якого з'ясовано з пояснень матері позивача, що її донька ОСОБА_1 у листопаді 2011 року виявила бажання звільнитись з органів внутрішніх справ у зв'язку із тим, що вона вирішила змінити місце проживання та сімейний стан, окрім того вона вагітна.

За умовами пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний Суд зауважує, що така позиція законодавця, на відміну від трудового законодавства про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів, тощо.

Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Таким чином, самовільне залишення служби до закінчення строку служби визнається порушенням дисципліни без поважних причин.

Враховуючи, що позивача ознайомлено з вимогами пункту 68 Положення № 114, про що свідчить відповідний підпис ОСОБА_1 та надана згода на звільнення з 03 лютого 2012 року, а відтак у позивача не було підстав вважати відсутнім обов'язок виходити на службу з 02 грудня 2011 року.

Проте, слід зауважити, що відповідачем під час прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади за пунктом 64 "є" Положення № 114, яке, насамперед, є крайнім заходом дисциплінарного впливу, не враховано рапорт позивача про звільнення з посади за власним бажанням та інформацію щодо перебування її у стані вагітності.

Так, пунктом 17 Положення № 114 обумовлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині зміни формулювання підстави звільнення у зв'язку з наданням вагітній жінці додаткових гарантій, які, насамперед, обумовлені неможливістю продовжувати роботу (службу) через її особливий стан.

Такі обставини свідчать про наявність всіх підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 64 "ж" Положення № 114.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідачем могло бути застосовано інший вид стягнення, що передбачено пунктом 12 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни, яке беззаперечно мало місце.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець