Історія справи
Ухвала КАС ВП від 15.04.2019 року у справі №804/6279/16
ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
16 квітня 2019 року
справа №804/6279/16
адміністративне провадження №К/9901/41707/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Формула»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (суддя - Чорна В.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді - Панченко О.М., Іванов С.М., Чередниченко В.Є.)
у справі № 804/6279/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Формула»
до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Формула» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просило скасувати наказ відповідача у справі «Про проведення документальної планової виїзної перевірки» № 950 від 05 вересня 2016 року з 19 вересня 2016 року, визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного повідомлення позивача у проведенні документальної планової перевірки, а також скасувати рішення відповідача про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 19 вересня 2016 року, прийняте стосовно позивача.
Позов обґрунтований тим, що відповідачем не були дотримані строки, встановлені статтею 77 Податкового кодексу України для повідомлення платника податків про проведення документальної планової виїзної перевірки. При цьому, позивач зазначає, що оскаржуваний ним наказ та повідомлення про проведення перевірки були отримані ним лише за чотири дні до початку проведення перевірки, тобто з порушенням передбаченого законом строку повідомлення платника податків про проведення перевірки. У зв'язку з тим, що відповідачем було порушено зазначені строки, позивач письмово листом від 16 вересня 2016 року повідомив відповідача про не допуск посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, але отримав рішення про застосування адміністративного арешту майна, винесене відповідачем 19 вересня 2016 року у зв'язку з не допуском посадових осіб відповідача у справі до проведення документальної планової виїзної перевірки. Крім того, позивач вказує, що підставою для проведення відповідачем Товариства як суб'єкта господарювання з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, може бути дозвіл Кабінету Міністрів України, судове рішення або постанова прокурора та слідчого, прийняті в межах кримінального провадження, посилання на наявність яких відсутнє в наказі відповідача про проведення перевірки. Таким чином, дії та рішення відповідача, пов'язані з винесенням наказу про проведення перевірки та подальшим застосуванням адміністративного арешту майна підприємства позивач вважає протиправними, оскільки, на його думку, саме посадовими особами податкового органу не дотримано вимоги закону в частині порядку проведення планових виїзних перевірок платників податків.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- дохід підприємства за 2015 рік за даними податкового обліку склав 33 954 968 гривень, тобто перевищив показник у 20 мільйонів гривень, тому обмеження щодо проведення планових виїзних документальних перевірок у 2016 році, закріплені в Законі України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28 грудня 2014 року, на позивача не поширювались;
- копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (19 вересня 2016 року) відповідачем було направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення 06 вересня 2016 року, тобто, більше ніж за 10 календарних днів до початку проведення зазначеної перевірки;
- в діях відповідача щодо порядку та строків повідомлення платника податків про початок проведення перевірки судом не встановлено порушень вимог податкового законодавства, на які посилається позивач у позовній заяві;
- відповідача не було допущено до проведення перевірки, тому відповідачем правомірно на підставі підпункту 94.2.3. пункту 94.2. статті 94 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) застосовано арешт майна.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що отримав копію оскаржуваного наказу у менший строк ніж за 10 днів до проведення перевірки, тому у відповідача не виникло права на проведення перевірки. Окрім того, касаційна скарга мотивована тим, що податковий орган протиправно в період дії мораторію на проведення перевірок планував перевірку Товариства без наявності підстав, з якими законодавець пов'язує можливість проведення перевірок під час дії відповідного мораторію.
Відзив податкового органу на касаційну скаргу позивача не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
05 вересня 2016 року керівником податкового органу, у зв'язку з включенням до плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на III квартал 2016 року Товариства, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України винесено наказ № 950 від 05 вересня 2016 року про проведення з 19 вересня 2016 року документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2016 року тривалістю 10 робочих днів.
На виконання даного наказу відповідачем у справі складено повідомлення від 05 вересня 2016 року №422 про проведення з 19 вересня 2016 року документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2016 року тривалістю 10 робочих днів, яке разом з копією наказу №950 від 05 вересня 2016 року направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення 06 вересня 2016 року.
16 вересня 2016 року позивачем на адресу податкового органу за вих. № 16/09-16 направлено лист про недопуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки, призначеної згідно наказу №950 від 05 вересня 2016 року, у зв'язку з порушенням вимог пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України в частині дотримання вимог податкового законодавства щодо надіслання платнику податків копії наказу про проведення перевірки не пізніше ніж за 10 днів до дня проведення перевірки.
19 вересня 2016 року керівником податкового органу прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків Товариства, що перебуває (розташоване, розміщене) за адресою: м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, буд.158, передбаченого підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, у зв'язку з недопущенням посадових осіб відповідача у справі до проведення документальної планової виїзної перевірки посадовими особами підприємства про що повідомлено директора Товариства 19 вересня 2016 року листом за вих. №5891/10/04-36-14-01-18.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» визначено наступне: установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Зазначене обмеження не поширюється:
з 01 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість.
з 01 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Викладені положення призводять до висновку про те, що обмеження стосовно проведення перевірок (в частині їх проведення виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України) стосуються лише підприємств, з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній рік. Підприємства, у яких обсяг доходів перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік, не підпадають під ці обмеження.
Відтак, визначальним у даному випадку є обсяг доходів за попередній рік.
Враховуючи, що перевірку Товариства планувалось здійснити у 2016 році та те, що дохід підприємства за 2015 рік (попередній календарний рік) за даними податкового обліку склав 33 954 968 гривень, тобто перевищив показник у 20 мільйонів гривень, Суд погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на позивача обмежень щодо проведення планових виїзних документальних перевірок у 2016 році, які закріплені в Законі України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28 грудня 2014 року.
Виходячи з вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність повноважень у податкового органу щодо проведення перевірки позивача у 2016 року, та, відповідно, про обґрунтованість оскаржуваного наказу.
За змістом пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Конструкція вказаної правової норми передбачає два способи повідомлення особи про проведення перевірки - вручення під розписку копії наказу та письмового повідомлення не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення таких документів не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.
Таким чином, платник податків має право бути повідомлений належним чином про дату та час проведення перевірки до початку проведення такої. Однак норма пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України не містить застереження щодо ознайомлення платника з вказаними документами саме за 10 днів до початку проведення такої перевірки за умови надсилання платнику податків копії наказу та письмового повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що повідомлення від 05 вересня 2016 року №422 про проведення з 19 вересня 2016 року документальної планової виїзної перевірки позивача та копію наказу №950 від 05 вересня 2016 року направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення 06 вересня 2016 року.
Враховуючи вищевикладені норми, факт надіслання відповідачем копії наказу про проведення перевірки з 19 вересня 2016 року та письмового повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом дотримано вимог податкового законодавства стосовно порядку та строків повідомлення платника податків про початок проведення перевірки.
Як зазначено вище та встановлено судами попередніх інстанцій 19 вересня 2016 року керівником податкового органу прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків Товариства, у зв'язку з недопущенням посадових осіб відповідача у справі до проведення документальної планової виїзної перевірки посадовими особами підприємства.
Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті (пункт 94.3 статті 94 Податкового кодексу України).
За змістом пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.
Пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Оскільки недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення планової документальної перевірки у відповідності до положень пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України є підставою для застосування адміністративного арешту майна, податковий орган дотримався всіх вимог встановлених Податковим кодексом України, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства прийнято на підставі та у передбаченому Податковим кодексом України порядку.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Формула» залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 804/6279/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова
Судді І.А. Гончарова
І.Я. Олендер