Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.09.2019 року у справі №811/1766/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

Київ

справа №811/1766/14

адміністративне провадження №К/9901/8497/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року (колегія у складі суддів: Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербака А. А.) у справі № 811/1766/14 за позовом Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Агрофірма "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі позивач, Товариство) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Агрофірма як суб'єкт спеціального режиму оподаткування, не сплачує зобов'язання до бюджету, в той час, як стаття 50 Податкового кодексу України встановлює право податкового органу нарахувати штрафні санкції із розрахунку недоплаченого податкового зобов'язання. Агрофірма, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування, навіть при подачі уточнюючої декларації, не сплачує до бюджету сум податку на додану вартість, а тому нарахування штрафів є протиправним.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 1 липня 2014 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 6 березня 2014 року №0000322200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3513 грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 6 березня 2014 року №0000332200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1519 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки уточнюючий розрахунок подавався до податкової декларації з ПДВ (скороченої), а тому не відбулась недоплата до бюджету. Нарахування зміни в декларації спричиняють лише наслідки для такого платника, так як змінюється сума грошових коштів на його ж рахунку, а тому нарахування штрафу за даних обставин є протиправним.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нормами статті 50 Податкового кодексу України не передбачено будь-яких виключень щодо несплати штрафу, в залежності від позначки виду режиму оподаткування діяльності зазначеного платником податків в уточнюючому розрахунку.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що податковим органом проведено камеральні перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами яких складено акти від 5 березня 2014 року № 14/22-00/30702633 та № 11/22-00/30702633.

Висновками актів встановлено, порушення позивачем пункту 50.1 статті 50 Податкового Кодексу України, відповідальність за яке передбачена пунктом 120.2 статті 120 Податкового кодексу України.

На підставі актів перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення від 6 березня 2014 року:

- № 0000322200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 3 513 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000332200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 1 519 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

При камеральній перевірці встановлено, що позивачем подано уточнюючі розрахунки, в яких платником при збільшенні податкового зобов'язання на порушення статті 50 Податкового кодексу України самостійно не нараховано штраф.

За приписами пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Пунктом 209.2 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Позивач зазначає, що оскільки вказана сума податку залишається у розпорядженні підприємства, а не зараховується до бюджету, в даному податку йдеться не про податкове зобов'язання, тому нарахування штрафу відповідно до статті 50 Податкового кодексу України є помилковим.

Суд не погоджується з такою думкою та зазначає, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг та залишена в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства не позбавляється статусу податку на додану вартість. Вказана сума обраховується, обліковується та перераховується на відповідний рахунок у порядку та строки передбачені Податковим кодексом України для податку на додану вартість. Відповідно і норми податкового законодавства, якими встановлені правила уточнення податкових зобов'язань, відносяться і до сум податку на додану вартість, які акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках.

Відповідно до пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п'ятим пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати). Абзацом третім підпункту 120.2 ст. 120 ПК України передбачено, що при самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань, інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються. Тобто, нарахуванню підлягає лише штраф в розмірі 5 відсотків, а інші штрафи - ні.

Суд погоджується з доводом суду апеляційної інстанції, що нормами статті 50 Податкового кодексу України не передбачено будь-яких виключень щодо несплати штрафу, в залежності від позначки виду режиму оподаткування діяльності зазначеного платником податків в уточнюючому розрахунку.

Щодо доводу касаційної скарги про порушення порядку направлення податкових повідомлень-рішень Суд зазначає наступне.

Враховуючи що спірними податковими повідомленнями-рішеннями правильно встановлено наявність порушення та застосовано санкції у відповідності до приписів Податкового кодексу, виключно порушення порядку відправлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для скасування такого рішення. Надіслання податкового повідомлення-рішення не позбавляє платника податку можливості надати заперечення на акт перевірки у строки, встановлені податковим кодексом України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року у справі № 811/1766/14 залишити в силі.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду