Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2018 року

Київ

справа №816/1928/16

адміністративне провадження №К/9901/39642/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року

у справі № 816/1928/16

за позовом ОСОБА_2

до Полтавської міської ради;

Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області;

Управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Бюджетно-фінансове управління виконавчого комітету Полтавської міської ради

про скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міської ради (далі - відповідач, 1), Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, 2, ДПІ у м. Полтаві), Управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області (далі - відповідач, 3, УДКСУ у м. Полтаві), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Бюджетно-фінансове управління виконавчого комітету Полтавської міської ради про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 110-17; стягнення із Полтавської міської ради, за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби у м. Полтаві - 25 000 гривень, сплачених згідно квитанції №13Р2737 від 27 серпня 2015 року: отримувач ГУДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, рахунок отримувача (арк. справи 5-7).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22 червня 2015 року №110-17. Стягнуто на користь позивача, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби у м. Полтаві 25 000 гривень, сплачених позивачем згідно квитанції №13Р2737 від 27 серпня 2015 року: отримувач ГУДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, рахунок отримувача 31410715700002, код отримувача 38019510, банк отримувача 831019 (арк. справи 95-103).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року апеляційні скарги Полтавської міської ради та Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області задоволені частково. Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 р. по справі № 816/1928/16 скасована в частині стягнення з Полтавської міської ради, за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби у м. Полтаві - 25000 гривень, сплачених згідно квитанції №13Р2737 від 27 серпня 2015 року. Прийнята нова постанова, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 року залишена без змін (арк. справи 172-178).

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог (про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 110-17), ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції в задоволеній частині, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив, що транспортний засіб позивача відповідає визначенню об'єкта оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України, з врахуванням чого відповідачем правомірно відповідно позивача сформовано податкове повідомлення-рішення від 22.06.2015 року № 110-17 про сплату транспортного податку за 2015 рік в розмірі 25 000 грн.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції сторонами не оскаржена.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 343 КАС України справа розглядається в попередньому судовому засіданні.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, спірним питанням даної справи є правомірність прийняття ДПІ згідно з пп.54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 110-17, яким на підставі пп. 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України позивачу визначений до сплати за 2015 рік транспортний податок, з врахуванням того, що у власності ОСОБА_2 перебуває автомобіль марки Toyota Highlander 3.5L, об'єм двигуна 3456 куб. см., 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, який у розумінні вимог Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування у 2015 році.

В касаційній скарзі відповідач посилався лише на те, що виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України починаючи з 1 січня 2015 року позивач у відповідності до пп. 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України повинен сплачувати транспортний податок за 2015 рік.

Задовольняючи позовні вимоги, в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 110-17 суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції , та не погоджується з доводами касаційної скарги з огляду на наступне.

1.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, із набранням 1.01.2015 року чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку (в редакції закону, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку, згідно статті 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Полтавською міською радою рішення «Про місцеві податки і збори», яким встановлений транспортний податок прийнято 30.01.2015 (а.с. 56),

Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 110-17, оскільки визначення позивачу до сплати в 2015 році податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб не відповідало положенням Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року у справі № 816/1928/16, - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 року (в оскаржуваній частині) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року у справі № 816/1928/16, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко