Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.04.2018 року у справі №448/396/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2018 року

Київ

справа №448/396/17

адміністративне провадження №К/9901/43885/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (суддя Шавель Р.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС, третя особа - заступник начальника Львівської митниці ДФС Тодощук А.В., про визнання протиправною і скасування постанови в справі про порушення митних правил,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі - Митниця), третя особа - заступник начальника Львівської митниці ДФС Тодощук А.В., про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил №0328/209000015/17 від 01 березня 2017 року, якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Постановою Мостиського районного суду Львівської області від 02 серпня 2017 року позов задоволено.

Вважаючи, що вказана постанова ухвалена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, а викладені у ній висновки не відповідають дійсним обставинам справи, Митниця подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою від 13 вересня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.

При цьому, з посиланням на норми Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-IV (далі - Закон №3674) відповідачу визначено до сплати судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1760,00 грн.

В межах наданого для усунення недоліку апеляційної скарги строку Митниця надіслала на адресу суду клопотання, в якому просила відкрити апеляційне провадження з огляду на відсутність у неї відповідно до частини 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язку зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі щодо оскарження постанови про порушення митних правил.

Ухвалою від 23 листопада 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі, а постановою від 24 січня 2018 року - залишив апеляційну скаргу Митниці без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги положення статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виходячи зі змісту якої за подання позивачем або відповідачем апеляційної/касаційної скарг на судові рішення у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення (яким є й порушення особою митних правил) судовий збір у порядку та в розмірах, встановлених Законом №3674, не сплачується.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, за змістом статті 7 КАС України забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом, є одним із принципів адміністративного судочинства.

Разом з тим, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (стаття 49 КАС України).

Так, частиною 1 статті 185 КАС України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги до апеляційної скарги встановлено статтею 187 КАС України, відповідно до частини 6 якої до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

За змістом частини 3 статті 189 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, згідно із частиною 1 якої суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон №3674 визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

Згідно зі статтями 1 та 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина 2 статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року №R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання скарг до суду є процесуальним обов'язком для доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Згідно з частиною 1 статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 Митного кодексу України.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (частина 5 стаття 529 Митного кодексу України).

За змістом статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення (постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

У частині 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень статті 529 Митного кодексу України, з урахуванням вимог частини 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема за подання позовної заяви, скарги до суду.

У частині четвертій статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито.

Проте, на час виникнення спірних правовідносин за звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень сплачується інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом №3674.

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 цього Закону серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які б мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які б постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення Закон №3674 не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Суд вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу України, статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2, 3, 4 Закону №3674 позивач звільняється від сплати судового збору.

Митний кодекс України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про порушення митних правил провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення України, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень.

Норми Закону №3674 не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на судове рішення у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом №3674, сплаті не підлягає.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про покладення на відповідача обов'язку зі сплати судового збору за звернення з апеляційною скаргою на судове рішення у справі про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил не ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно ж з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи те, що ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року фактично не перешкоджає провадженню у справі, оскільки апеляційне провадження було відкрито та здійснено апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції по суті, то підстав для направлення справи для продовження розгляду немає.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду