Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.07.2020 року у справі №804/8235/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 липня 2020 року

Київ

справа №804/8235/16

адміністративне провадження №К/9901/18555/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (ухвалену у складі колегії суддів: Семененка Я. В., Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю.) від 14 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", відповідач), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа), в якому просив:

- визнати нечинним наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" № 42/2 від 1 червня 2016 року у частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ") (код ЄДРПОУ 39140702) по перерахуванню коштів на рахунки ОСОБА_1 (ІНП НОМЕР_1) на загальну суму 183
850,78 грн;

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" щодо визнання переказу коштів (транзакції), які надійшли на рахунок позивача від ТОВ "Інвестиційно розрахунковий центр" та були зараховані ПАТ "Банк Михайлівський" на поточний рахунок позивача № 26207514251103 нікчемними з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 8, 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статтями 215, 216 Цивільного кодексу України (ЦК України);

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку № 980-027-000003651 "Поточний рахунок "Ощадний" у гривні від 19 квітня 2016 року, укладеного між гр. ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський";

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волков О. Ю. включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача для внесення даних до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності у відповідача правових підстав для визнання нікчемним укладеного позивачем договору банківського вкладу та наявності у позивача права на відшкодування коштів за банківським вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" задоволено, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ПАТ "Банк Михайлівський", через який позивачем перераховувались кошти на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", не виступав повіреним за договором, який укладено між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", у зв'язку з чим перераховані позивачем кошти через банківську установу у відповідності до положень Перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не можливо визнати вкладом у розумінні вказаної норми права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 15 грудня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/8235/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 804/8235/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Скаржником подано клопотання про забезпечення його участі під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" був укладений договір банківського рахунку № 980-027-000003651 "Поточний рахунок "Ощадний"" у гривні.

За умовами цього договору позивачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2.

Відповідно до умов зазначеного договору банк зобов'язувався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий позивачу як клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

На вказаний рахунок позивачем 19 квітня 2016 року внесено 180 000,00 грн.

У той же день між ОСОБА_1 та ТОВ "ІРЦ" укладено договір № 980-027-000224451 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "ІРЦ" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, що передбачені цим договором, а ТОВ "ІРЦ" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "ІРЦ" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 180 000,00 грн, строк користування коштами - не більше 367 днів, кошти передаються - з дати укладання цього договору по 21 квітня 2016 року, розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів, періодичність сплати нарахованих процентів - щомісяця в дату, що відповідає даті підписанню договору. ТОВ "ІРЦ" повертає кошти у безготівковій формі на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у ПАТ "Банк Михайлівський".

На підставі вказаного договору кошти з рахунку позивача перераховані на рахунок ТОВ "ІРЦ".

19 травня.2016 року на рахунок позивача № НОМЕР_2 були зараховані грошові кошти в розмірі 180 000,00 (сто вісімдесят тисяч) грн шляхом перерахування на цей рахунок грошових коштів від ТОВ "ІРЦ" в якості повернення позики.

На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року.

13 червня 2016 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації а ПАТ "Банк Михайлівський" з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року.

Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю. П.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12 липня 2016 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12 липня 2016 року, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно, призначено Уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю. П. строком на два роки з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1702 від 1 вересня 2016 року змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Волкову О. Ю. з 5 вересня 2016 року.

На початку березня 2017 року позивач отримав від відповідача повідомлення від 25 січня 2017 року № ЗГ 1/13191 про нікчемність правочину щодо переказу коштів (транзакції), здійсненого ТОВ "ІРЦ" (ЄДРПОУ 39140702) 19 травня 2016 року у сумі 3850,78 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-027-000224451 від 19 квітня 2016 року на рахунок № НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), а також повідомлення від 25 січня 2017 року № ЗГ1/13192 про нікчемність правочину щодо переказу коштів (транзакції), здійсненого ТОВ "ІРЦ" (ЄДРПОУ 39140702) 19 квітня 2016 року у сумі 180 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-027-000224451 від 19 квітня 2016 року на рахунок № НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1).

За твердженням відповідача зазначені вище транзакції по перерахуванню грошових коштів, які надійшли на рахунок позивача від ТОВ "ІРЦ" та були зараховані ПАТ "Банк Михайлівський" на поточний рахунок позивача № 26207514251103 є нікчемними з підстав, передбачених статтями 215, 216 Цивільного кодексу України (ЦК України) та пунктами 7, 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про ненабуття позивачем статусу вкладника та неотримання ним права на відшкодування суми вкладу за коштами, оскільки на момент віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних на рахунку позивача у цьому банку знаходились грошові кошти перераховані від ТОВ "ІРЦ". При цьому суд апеляційної інстанції не встановив, а відповідач не довів наявність підстав вважати транзакцію по перерахуванню коштів на рахунок позивача нікчемною відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Від учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law33~).

Відповідно до ~law34~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями ~law35~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law36~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law37~.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої ~law38~; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2,25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до ~law39~ системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, ~law40~ пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10
грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 980-027-000003651 від 19 квітня 2016 року, знаходилась сума 183 850,78 грн.

Кошти на банківські рахунки позивача були зараховані шляхом перерахунку з банківського рахунку ТОВ "ІРЦ" відповідно до банківської виписки від 19 травня 2016 року.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ~law41~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law42~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ~law43~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

~law44~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law45~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law46~.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду у зв'язку з тим, що правочин з перерахування коштів на рахунок позивача від ТОВ "ІРЦ" має ознаки нікчемності, визначені ~law47~.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (~law48~).

Зі змісту даної норми вбачається, що ~law49~ не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою ~law50~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law51~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (~law52~).

З аналізу ~law53~ вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за ~law54~.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ~law55~ до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/417/17, від 12 червня 2019 року у справі № 823/960/18, від 27 червня 2019 року у справі № 818/1170/17.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law56~, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (~law58~). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати переказ коштів (транзакцію), здійснений ТОВ "ІРЦ" 19 травня 2016 року на рахунок позивача у ПАТ "Банк Михайлівський", нікчемними, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених ~law59~, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", оскільки останній не виступав повіреним за договором, який укладено між позивачем та ТОВ "ІРЦ", ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з наступним.

Під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили, та, зокрема, у справах № 826/20089/16, № 826/3734/18, суди встановили, що 11 листопада 2014 року між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як довірителя, на умовах строковості та платності.

У відповідності до предмету договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного договору доручення.

На виконання вищезазначеного договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр".

Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним.

Судом не встановлено повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", не поширюються гарантії, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Проте, наявність коштів на рахунку позивача підтверджується наявною в матеріалах довідкою банку про стан рахунку позивача.

Крім того, правочини по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.

Отже, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям визначеним змінами, внесеними до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг", а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у подібних спірних правовідносинах за участю ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ІРЦ", зокрема, у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 804/8060/16, від 20 лютого 2020 року у справі № 826/3734/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 804/219/18.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції у частині скасування рішення Уповноваженої особи про застосування наслідків нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів), яке оформлено наказом від 1 червня 2016 року № 42/2, у зв'язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що наказ Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, у частині скасування наказу Уповноваженої особи Фонду рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини 1 статті 354 КАС України та справу у цій частині закрити.

Також стосовно задоволення позовної вимоги про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

Пунктом 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення, що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

Оскільки на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій перелік вкладників вже був сформований, тому колегія суддів доходить до висновку, що резолютивну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши у редакції цієї постанови.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішеннях Європейського суду з прав людини в справах "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99), "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey, заява № 48939/99, пункт 134), "Педурару проти Румунії" (Paduraru v. Romania, заява № 63252/00, пункт 88), "Броньовскі проти Польщі" (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 143), "Совтрансавто-Холдинг проти України" (заява № 48553/99, пункт 96).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v.

France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy) заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла до висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції скасувати у частині визнання нечинним рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу, оформлене наказом, а провадження у справі у цій частині - закрити, а також змінити абзац п'ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції, виклавши його у редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки колегія суддів частково задовольняє касаційну скаргу ОСОБА_1, то відповідно до статті 139 КАС України має вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до квитанції № 0.0.906641520.1 від 1 грудня 2017 року за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 652 грн 00 коп., які підлягають стягненню з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Керуючись статтями 3,341,345,349,351,352,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року скасувати у частині визнання нечинним наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" № 42/2 від 1 червня 2016 року у частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (код ЄДРПОУ 39140702) по перерахуванню коштів на рахунки ОСОБА_1 (ІНП НОМЕР_1) на загальну суму 183
850,78 грн, а провадження у справі у цій частині закрити.

Змінити постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини у такій редакції:

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" внести доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2, відкритому в публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" на суму 183 850,78 грн, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на корить ОСОБА_1 (ІНП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 652 грн (шістсот п'ятдесят дві гривні) 00 коп., сплачений за подачу касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко