Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2018 року

Київ

справа №820/651/17

адміністративне провадження №К/9901/22255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за його позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - Управління поліції), атестаційної комісії № 22 Управління поліції про визнання протиправними дій щодо проведення атестації, рішення (висновку) атестаційної комісії і наказу в частині звільнення зі служби, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (який набрав чинності 15 грудня 2017 року; далі - Закон № 2147-VIII) внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його в новій редакції.

Пунктом 1 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

10 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у якому просив:

- визнати протиправними дії Управління поліції щодо проведення атестації майора поліції БПСПОП «Харків» Управління поліції ОСОБА_2 відповідно до наказу Управління поліції від 20 вересня 2016 року № 964;

- визнати протиправним рішення (висновок) атестаційної комісії № 22 Управління поліції щодо невідповідності ОСОБА_2 займаній посаді та звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність;

- визнати протиправним наказ Управління поліції від 29 листопада 2017 року № 492 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та поновити ОСОБА_2 на службі в поліції на посаді старшого інспектора БПСПОП «Харків» Управління поліції з 1 грудня 2016 року;

- стягнути з Управління поліції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2017 року позов ОСОБА_2 залишив без розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся із заявою про його перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 КАС України, у якій просить скасувати рішення судів у справі та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду, посилаючись на неоднакове застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня, 13 квітня, 25 травня 2016 року, 31 травня та 7 червня 2017 року (справи №№ 6-32992ск15, 6-33059ск15, 761/18569/15-ц, 202/2205/16-ц, 401/2560/15, відповідно) які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судами касаційної інстанції положення статей 47, 116, 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та статей 99, 100 КАС України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з судами попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений частиною третьою статті 99 КАС України. Поважних причин пропуску строку судами не встановлено. При цьому судами враховано, що 6 грудня 2016 року відповідач повідомив ОСОБА_2 про звільнення, надав на ознайомлення особову справу з наказом про звільнення, видав трудову книжку, проте позивач відмовився від отримання документів, про що складено акт.

У судових рішеннях від 13 квітня 2016 року та 27 січня і 31 травня 2017 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій зазначив, що суди відмовляючи у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду, фактично виходили з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, не вказавши на такі факти та обставини. При цьому не звернули увагу на те, що відмовити у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

У рішенні від 25 травня 2016 року, яке додано на порівняння, суд касаційної інстанції, вказав на те, що в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач надавав медичні документи про стан свого здоров'я, проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки цим доводам.

Ухвалою від 7 червня 2017 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданою на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не пропустив передбачений частиною першою статті 233 КЗпП строк звернення до суду, оскільки останній не був ознайомлений з наказом про звільнення, його копія не була вручена, трудова книжка отримана поштою, хоча згоди на її пересилання позивач не давав.

З аналізу фактичних обставин кожної зі справ, характеру правовідносин, що склалися між сторонами у цих справах, убачається, що в основі оскарженого та наданих для порівняння рішень лежать різні за змістом і значенням фактичні процесуальні передумови, які не зумовили неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), суд,

постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року).

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич,

Судді Верховного Суду