Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.04.2021 року у справі №377/27/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 377/27/17

адміністративне провадження № К/9901/22968/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т. Г.,

суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 377/27/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року

(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Василенка Я. М., суддів:

Кузьменка В. В., Шурка О. І.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, у якому просив:

-визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови йому у встановленні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни;

-зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити йому статус інваліда війни та прийняти рішення згідно законодавчих актів України, видати посвідчення інваліда війни.

2. Позовні вимоги мотивовано неправомірною відмовою відповідача у видачі позивачу посвідчення інваліда війни, з огляду на ту обставину, що на думку відповідача, позивач документально не підтвердив своєї належності до формувань цивільної оборони, а отже не може претендувати на статус інваліда, який надається виключно колу осіб, визначених положеннями статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У свою чергу позивач зазначає, що є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, працював водієм в Управлінні будівництва № 605 (УС-605) Міністерства середнього машинобудування СРСР, що являлося військовим формуванням у складі невоєнізованого формування цивільної оборони м. Чорнобиль, що зокрема надає йому право на отримання статусу інваліда війни.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3.27 січня 2017 року Славутицький міський суд Київської області вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правових підстав для поширення на позивача статусу інваліда війни з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає, оскільки позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не в складі формувань цивільної оборони і до них не залучався.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5.21 березня 2017 року Київський апеляційний адміністративний вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Славутицького міського суду Київської області від 27.01.2017 - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.

6. Суд апеляційної інстанції послався на те, що судом першої інстанції було зроблено помилкові висновки щодо недоведення позивачем фактичних обставин залучення його до складу формувань Цивільної оборони належними та допустимими доказами, оскільки чинним на той час законодавством не було передбачено обов'язку видачі розпорядчого документа про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7.06 квітня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області.

8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі № 377/27/17 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі відповідач стверджує про відсутність правових підстав для поширення на позивача статусу інваліда війни з числа осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту" з огляду на ту обставину, що ОСОБА_1 брав участь у ліквідації наслідків аварії під час виконання своїх трудових обов'язків за оплачуваним трудовим договором, будучи штатним працівником Управління будівництва №605 (УС-605) Міністерства середнього машинобудування СРСР, що виключає одночасне залучення його до складу формувань цивільної оборони при виконанні цих робіт.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі № 377/27/17.

10.15 лютого 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.

11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т. О., суддів Стародуба О. П., Кравчука В. М.

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 11 червня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді-доповідача Анцупової Т. О., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, унаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т. Г., суддів Рибачука А. І., Тацій Л. В.

13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу позивача.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи - учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що у свою чергу підтверджується посвідченням (категорія 1) серії НОМЕР_1 та вкладки до нього, виданих 11 жовтня 2006 р.

Київською обласною держадміністрацією.

Згідно пенсійного посвідчення позивача, виданого 06 жовтня 2006 року Управлінням ПФУ в м. Славутичі, ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності 2-ї групи в розмірі фактичних збитків.

У відповідності до довідки з акту огляду МСЕК від 07 липня 1993 р. ОСОБА_1 встановлена з 01 липня 1993 року довічно друга група інвалідності з причини захворювання, пов'язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС.

Згідно експертного висновку центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру від 25 травня 1993 року захворювання ОСОБА_1 пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З 11 вересня 1986 року по 04 грудня 1986 року позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29 грудня 1987 р. № 1497-378 і постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 р. № 665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах згідно зі списком № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173. Матеріали справи містять довідку № 50 від 06 серпня 2012 р., видану Інститутом проблем безпеки атомних електростанцій Національної академії наук України.

Згідно довідки № 17/443-12 від 13 червня 2012 року, виданої ДСП "Чорнобильським спецкомбінатом", ОСОБА_1 з 01 квітня 1987 року по 17 липня 1988 року був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29 грудня 1987 р. за № 1497-378, постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 р. за № 665-195, постановами Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року за № 250, від 07 лютого 2000 року за № 223, що дає право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі списком № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 та постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року за № 162, з наступними змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1994 року за № 773.

Як зазначено у архівній довідці № 1.6.2/27298 від 25 липня 2012, виданій Управлінням документаційного забезпечення Державної корпорації з атомної енергії "Росатом" (Держкорпорація "Росатом"), ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі Управління механізації і автотранспорту (УМ і АТ) управління будівництва № 605.

Згідно наказу заступника начальника Управління будівництва № 605 Денисова А. А. від 16 вересня 1986 № 740-о/с на період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 був прийнятий водієм автомобіля 1 класу з 11 вересня 1986 з почасовою оплатою праці. Згідно наказу начальника Управління будівництва № 605 від 09 грудня 1986 № 1313 о/с позивача з 04 грудня 1986 було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. В період з 11 вересня 1986 по 04 грудня 1986 ОСОБА_1 виконував роботи в межах 30-ти км зони Чорнобильської АЕС в змінених умовах праці. За вказаний період отримана сумарна доза зовнішнього гамма-опромінення в розмірі 0,2 рентгена.

Листом начальника Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради від 11 жовтня 2016 р. № 26/01-15 на звернення ОСОБА_1 від 29 вересня 2016 р. повідомлено, що відповідно до наданих ним документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення згідно статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Колегія суддів звертає увагу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У відповідності до положень Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

У справі, що розглядається суди встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, свідчать про поширення на позивача пільг, гарантій і компенсацій, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Як було встановлено судами, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з підпунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом від 25 вересня 2018 року у справі №806/5085/15, від 11 жовтня 2018 року у справі № 674/1239/17, від 31 січня 2019 року у справі №368/1131/17, від 20 лютого 2019 року у справі №817/237/18, від 10 липня 2019 року у справі №360/2690/17, від 18 вересня 2019 року у справі №674/450/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 620/3108/19, від 15 червня 2020 року у справі № 822/225/18.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених ~law31~.

У той же час судом апеляційної інстанції вірність висновків суду першої інстанції щодо відсутності умов для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених ~law32~, не спростована.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

17. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 КАС України,

постановив:

1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 у справі № 377/27/17 скасувати.

3. Постанову Славутицького міського суду Київської області від 27 січня 2017 у справі № 377/27/17 - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді А. І. Рибачук

Л. В. Тацій