Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №825/1570/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2018 року

Київ

справа №825/1570/17

провадження №К/9901/212/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 825/1570/17

за позовом громадянки Камеруну ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною громадянки Камеруну ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду (прийняту у складі головуючого судді - Скалозуба Ю.О.) від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кучми А.Ю., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.) від 04 грудня 2017 року

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 09 жовтня 2017 року громадянка Камеруну ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, у якому просила:

1.1. скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 76 від 26.09.2017 року;

1.2. зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання громадянки Камеруну ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознакою приналежності до певної соціальної групи (англофони), залишила Камерун та прибула до України, де звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Проте, 02.10.2017 року позивач отримала повідомлення УДМС України в Чернігівській області № 27 від 26.09.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач стверджує, що у заяві про надання статусу біженця або додаткового захисту, анкеті та під час співбесіди чітко вказала причини, через які вона змушена була залишити країну громадянської належності. Однак, при ухвалені рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем не було проаналізовано зазначені позивачем обставини. Тому позивач вважає, що рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 25 жовтня 2017 року Чернігівський окружний адміністративний суд вирішив:

3.1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведена правомірність винесеного рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а позивачем не доведена наявність обставин, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" необхідних для задоволення його заяви.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 04 грудня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

5.1. Апеляційну скаргу Громадянки Камеруну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема, політичних переконань не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини. Відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що спірне рішення відповідача є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, оскільки побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності та наявність переслідувань або утисків відносно неї не підтверджено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 02 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга громадянки Камеруну ОСОБА_1.

8. У касаційній скарзі позивач просить:

8.1. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

9. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань.

10. Ухвалою Верховного Суду від 4 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою громадянки Камеруну ОСОБА_1 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

11. 05 лютого 2018 року від Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області надійшов відзив на касаційну скаргу.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі)

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Позивач вважає, що твердження судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів загрози переслідування позивача в країні громадянської належності є необґрунтованими, оскільки інформація повідомлена позивачем підтверджується звітами міжнародних правозахисних та урядових організацій, які містяться у відкритому доступі. Вказує, що судами протиправно проігноровано положення Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця. Крім того, судами було порушено принцип пропорційності, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення.

Б. Доводи відповідача у справі

13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти змісту і вимог касаційної скарги заперечує та просить касаційну скаргу громадянки Камеруну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., є громадянкою Камеруну, прибула до України та подала заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначена заява була прийнята до розгляду 06.09.2017.

15. В заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначила, що в Камеруні існують протиріччя між франкофонами (французькими камерунцями) та англофонами (південними камерунцями), які розпочалися в середині 2016 року. Будучи жителем південного Камеруну позивач стверджує, що зазнала фізичного та психологічного насильства з боку поліції та військових. Перебуваючи в Україні, намагалася нелегально перетнути державний кордон та потрапити до Німеччини, де мала намір звернутися за захистом.

16. В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач, щодо причини виїзду з країни походження, зазначила буквально - «загроза життю, зґвалтування, нелюдські тортури, затримання, неправдиве звинувачення, нелюдське ставлення з боку військових в моїй країні».

17. Під час опитування, що відображено в реєстраційному листку на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказала на політичні причини виїзду з останньої країни постійного проживання.

18. Управлінням міграційної служби України в Чернігівській області заява позивача була прийнята до розгляду, з позивачем проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди, наявним в матеріалах справи.

19. Завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Хворовою О.В. 26.09.2017 був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі № 2017CN0023 громадянки Республіки Камерун ОСОБА_1, згідно якого завідувач сектору вважає за доцільне відмовити громадянці Республіки Камерун ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.

20. За результатами розгляду матеріалів справи позивача відповідачем було прийнято наказ № 76 від 26.09.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянки Республіки Камерун ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону.

21. Повідомленням № 27 позивача сповіщено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

22. Конституція України

22.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI

23.1. Пункт 1 частини 1 статті 1. Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

23.2. Пункт 13 частини 1 статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

23.3. Частина 1 статті 5. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23.4. Стаття 6. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

23.5. Частина 1 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

23.6. Частина 7 статті 7. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

23.7. Частина 1 статті 8. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

23.8. Частина 4 статті 8. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

23.9. Частина 6 статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

27. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

28. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

29. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

30. Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

31. Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

32. У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

33. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

34. Згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

35. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зазначає підставою необхідності визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що в Камеруні існують протиріччя між франкофонами (французькими камерунцями) та англофонами (південними камерунцями), які розпочалися в середині 2016 року. Будучи жителем південного Камеруну позивач стверджує, що зазнала фізичного та психологічного насильства з боку поліції та військових.

36. Під час опитування, що відображено в реєстраційному листку на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказала на політичні причини виїзду з останньої країни постійного проживання.

37. Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача міграційною службою встановлено наступне: позивач є громадянкою Республіки Камерун, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., баянгі за національністю, сповідує католицизм; має вищу освіту, працювала викладачем у приватній школі в Камеруні, вільно володіє англійською та французькою мовами, рідна мова - баянгі; невійськовозобов'язана, неодружена, відповідно до висновку УЗД від 25.09.2017 є вагітною протягом 29-30 тижнів; особа позивача ідентифікована за допомогою національної ідентифікаційної карти Камеруну № НОМЕР_1, яка наразі зберігається в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців; 09.08.2017 постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі № 495/5907/17 позивача затримано та примусово видворено за межі території України; за захистом до органу міграційної служби позивач звернулася 06.09.2017, тобто після її затримання та розміщення в Чернігівському ПТПІ; позивач легально виїхала з країни громадянської належності 31.07.2017; позивач не має жодних реальних документів, підтверджуючих будь-які факти її переслідування; ні позивач ні члени її родини позивача ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали; позивача не переслідували недержавні суб'єкти і вона не була засуджена в суді; ні позивача, ні її рідних не переслідували за ознаками раси, національності, громадянства, релігії, приналежності до певної соціальної групи, через трудову діяльність та політичні погляди.

38. Також судами зазначено, що позивач легально прибула на територію України повітряним транспортом через міжнародний пункт пропуску для повітряного сполучення «Одеса» за короткостроковою візою, строком дії до 07.08.2017, з метою прийняття участі у навчальному семінарі на запрошення Одеського політехнічного інституту у період з 31.07.2017 по 06.08.2017. При цьому, заявниці була надана відповідна правова допомога, під час якої бажання звернутись до компетентних органів із заявою про набуття статусу біженця чи притулку в Україні вона не виявила.

39. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ніколи не була членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігією не зазнавала. Заявник не намагалась скористатися можливістю внутрішнього переміщення, і одразу виїхала з країни походження, тим самим знехтувавши можливістю переміщення всередині країни для уникнення загрози своєму життю та безпеці. При цьому, судами зауважено, що позивачем не наведено жодних нових обставин, які б вказували про можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

40. Відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними.

41. Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наказ № 76 від 26.09.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянки Республіки Камерун ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийнятий уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, оскільки побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності та наявність переслідувань або утисків відносно неї не підтверджено.

42. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що аргументи скаржника є необґрунтованими, спростовуються нормами вищезгаданих міжнародних нормативних актів та встановленими обставинами.

43. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

44. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

46. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу громадянки Камеруну ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року у справі за позовом громадянки Камеруну ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх