Історія справи

Постанова КАС ВП від 15.01.2026 року у справі №140/1671/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року

м. Київ

справа № 140/1671/25

адміністративне провадження № К/990/42518/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року (головуючий суддя Ільчишин Н.В., судді Гуляк В.В., Матковська З.М.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС у Тернопільській області), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2024 року №0291930705, яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР) на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та статті 20 Закону №265/95-ВР застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 818267 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та безпідставним, оскільки прийняте за результатами фактичної перевірки, призначеної з порушенням вимог податкового законодавства.

Зокрема, ФО-П ОСОБА_1 зазначає, що у наказі контролюючого органу про призначення фактичної перевірки наведено лише посилання на відповідну норму Податкового кодексу України (далі - ПК України) як правову підставу її проведення, однак не зазначено фактичних обставин, які б свідчили про наявність інформації щодо можливих порушень нею вимог податкового законодавства.

На думку позивача, відсутність у наказі про призначення перевірки конкретних відомостей щодо фактичної підстави її проведення свідчить про порушення процедури призначення перевірки, що у свою чергу, виключає правомірність її проведення та зумовлює протиправність прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення.

Крім того, ФО-П ОСОБА_1 також не погоджується із висновками контролюючого органу щодо наявності з її боку податкових правопорушень, встановлених за результатами фактичної перевірки.

На обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що під час проведення фактичної перевірки нею не було допущено жодних порушень вимог податкового чи іншого законодавства. Під час перевірки контролюючому органу за місцем реалізації товару були надані первинні документи, які підтверджують його походження, зокрема копії договору комісії, актів приймання-передачі товару, а також документи щодо ведення обліку товарних запасів.

Водночас, ФО-П ОСОБА_1 вказує, що чинним законодавством не визначено вичерпного переліку первинних документів, які мають зберігатися безпосередньо у місці продажу товару, у зв`язку з чим наданий нею під час перевірки пакет документів є достатнім для підтвердження походження товару та дотримання вимог законодавства.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2024 року №0291930705. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 6546,14 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ФО-П ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФО-П ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року. Витребувано з Волинського окружного адміністративного суду справу.

Підставами для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), а також з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема у касаційній скарзі, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано статтю 20 Закону №265/95-ВР без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі № 420/12275/22, від 9 вересня 2025 року у справі № 600/5677/24-а та від 30 липня 2025 року у справі № 380/6314/24.

Позивач вказує, що з урахуванням правового висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 9 вересня 2025 року у справі №600/5677/24-а, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Інструкції та Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, оскільки зазначені нормативно-правові акти не регламентують порядок ведення обліку товарних запасів фізичними особами-підприємцями, тоді як санкція, передбачена статтею 20 Закону №265/95-ВР, застосовується саме за порушення порядку обліку товарів.

Крім того, скаржник зазначає, що під час проведення фактичної перевірки контролюючим органом не вимагалися документи, складання яких передбачено Правилами комісійної торгівлі та відповідною Інструкцією.

Також ФО-П ОСОБА_1 стверджує, що встановивши зміст порушення, за яке до неї застосовано штрафну (фінансову) санкцію, визначеного в акті фактичної перевірки як порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, суд апеляційної інстанції повинен був застосувати статтю 20 Закону №265/95-ВР з урахуванням висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 380/6314/24, та дійти висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності.

ГУ ДПС у Волинській області, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Зокрема у відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи, досліджено всі надані докази, надано їм належну правову оцінку та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач стверджує, що позивач здійснює діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту, у зв`язку з чим зобов`язана на початок проведення фактичної перевірки надати контролюючому органу документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Вказує, що сукупне застосування положень абзацу другого пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР та пункту 85.2 статті 85 ПК України покладає на платника податків обов`язок надавати під час фактичної перевірки документи, які підтверджують облік та походження товарів, без необхідності пред`явлення окремої письмової вимоги контролюючого органу.

При цьому відповідач наголошує, що форма ведення обліку товарних запасів має містити відомості про відповідні первинні документи, які є невід`ємною складовою такого обліку. Натомість, акти приймання-передачі товарів до договору комісії, надані позивачкою, містять відомості про вартість товарів, однак не підтверджені первинними документами, які б засвідчували формування такої вартості щодо кожної одиниці товару.

Також контролюючий орган зазначає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржниця, не є релевантними до спірних правовідносин.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування у цій справі судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі наказу від 4 вересня 2024 року №1918-п проведена фактична перевірка господарської одиниці ФО-П ОСОБА_1 , а саме: магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: місто Тернопіль, вулиця Валова, 4, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, за результатами якої 13 вересня 2024 року складено Акт №002611 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР та зазначено про порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення обліку товарних запасів у встановленому законодавством порядку.

На підставі зазначених висновків Акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області 21 жовтня 2024 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0291930705, яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та статті 20 Закону №265/95-ВР застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 818267 грн.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 21 жовтня 2024 року, ФО-П ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки під час фактичної перевірки позивачем були надані документи, які підтверджують походження та облік товарів, що перебували у місці продажу, а факт ненадання будь-яких документів контролюючим органом належним чином не був зафіксований. Суд встановив, що між позивачем та іншим суб`єктом господарювання було укладено Договір комісії від 2 вересня 2024 року №МО-02-09-24-БВ, відповідно до умов якого ФО-П ОСОБА_1 діяла як комісіонер та не набувала право власності на товар, а його передання здійснювалося на підставі актів приймання-передачі. Такі акти, разом із формою обліку товарних запасів, були надані під час перевірки та підтверджували походження товару, який знаходився на реалізації. При цьому суд зазначив, що контролюючий орган не надав правової оцінки поданим документам та не конкретизував, які саме первинні документи були відсутні на момент проведення перевірки. Суд також звернув увагу на те, що акт про ненадання документів не складався. Суд дійшов висновку, що вимоги законодавства покладають на платника податків обов`язок зберігати у місці продажу документи, які підтверджують облік і походження саме тих товарів, що на момент перевірки знаходяться на реалізації, а не товарів, які вибули з такого місця. Водночас контролюючим органом не було встановлено та зафіксовано, які саме товари на момент перевірки вважалися необлікованими, не складено їх опис та не проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що на переконання суду, унеможливлює застосування відповідальності. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи ФО-П ОСОБА_1 щодо неправомірності призначення та проведення фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження. Суд зазначив, що контролюючим органом не було допущено порушень вимог податкового законодавства щодо наявності підстав та дотримання процедури проведення фактичної перевірки, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків, викладених у акті перевірки. Суд вказав, що зазначення у наказі про призначення фактичної перевірки посилання на відповідний підпункт статті 80 ПК України без розкриття його змісту та без детальної конкретизації обставин не є істотним недоліком такого наказу та саме по собі не може свідчити про його протиправність. При цьому суд також врахував, що підставою для видання наказу про призначення фактичної перевірки стала доповідна записка відповідного структурного підрозділу контролюючого органу, із змісту якої, на переконання суду, вбачалося наявність інформації, що могла свідчити про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства та слугувати підставою для призначення такої перевірки.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову, погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень процедури призначення та проведення фактичної перевірки, однак не погодився з його висновками щодо відсутності підстав для застосування до позивача фінансових санкцій.

Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що на початок проведення фактичної перевірки позивачем не було надано первинних документів, які підтверджують облік товарів, які перебували у місці продажу. Надані ФО-П ОСОБА_1 договір комісії, акти приймання-передачі товарів та форма обліку товарних запасів, на переконання суду, не є первинними документами у розумінні законодавства про бухгалтерський облік та не можуть самі по собі підтверджувати належний облік і походження товарів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для внесення записів до форми обліку товарних запасів мають бути первинні документи, зокрема накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні або товарні чеки, які позивачкою під час перевірки та розгляду справи не надані.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач здійснює реалізацію технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту, а отже, на неї поширюються вимоги щодо обов`язкового ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації незалежно від обраної системи оподаткування.

Суд також виходив з того, що позивачкою не надано супровідних документів, передбачених правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, зокрема квитанцій, товарних ярликів та товарних звітів, які підтверджують прийняття товарів на комісію.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними, враховуючи наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР. Дія цього закону поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Статтею 3 Закону №265/95-ВР встановлені обов`язки суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, до яких, зокрема, належить обов`язок вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку (пункт 12 цієї статті).

У вказаному вище пункті зазначено також, що суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР, до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окремо у цій статті зауважено, що такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб`єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за: здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

У першому випадку підставою для притягнення до відповідальності є встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином.

У другому випадку необхідно звернути увагу на ключовий елемент норми пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів), а саме - словосполучення «товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм.

З урахуванням цього словосполучення, платник податків зобов`язаний надати на початку перевірки облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходяться у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.

Такий висновок кореспондується також із положеннями підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2021 року №496 (далі - Порядок ведення обліку).

Пунктом 2 розділу І Порядку ведення обліку визначає такі терміни:

документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - форма обліку), та первинні документи;

первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до пункту 10 Порядку ведення обліку форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Аналіз наведених положень свідчить, що обов`язок фізичної особи-підприємця щодо ведення обліку товарних запасів та зберігання первинних документів безпосередньо пов`язаний із наявністю конкретних товарів у місці продажу (господарському об`єкті). Первинні документи та форма обліку мають зберігатися у такому місці лише до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної у відповідних первинних документах.

Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 8 січня 2026 року у справі №140/844/25.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 280/6422/22, в якій зазначено, що для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово необхідно встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу.

Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку встановленому порушенню, погодився з доводами відповідача про те, що ФО-П ОСОБА_1 на початок проведення фактичної перевірки не надала первинних документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що на початок проведення перевірки нею були надані первинні документи, зокрема накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки чи інші документи, які містять реквізити, що підтверджують облік та походження товарів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу.

Водночас з Акта фактичної перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою. При цьому в Акті перевірки також зазначено, що документи щодо походження товару для перевірки не надано, однак водночас встановлено факт надання позивачем Договору комісії від 2 вересня 2024 року №МО-02-09-24-БВ та актів приймання-передачі товарів до цього договору.

У свою чергу, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ФО-П ОСОБА_1 під час проведення перевірки були надані всі документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством та які підтверджують походження товарно-матеріальних цінностей, що перебували у місці реалізації.

Разом з тим, констатуючи факт подання контролюючому органу зазначених документів, отримання яких відповідачем під час фактичної перевірки не заперечується, суд першої інстанції належним чином не дослідив ці документи та не надав їм оцінки, зокрема в аспекті їх достатності для підтвердження належного обліку товарів, що перебували у реалізації.

Водночас суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем документи, дійшов висновку про їх недостатність для підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу, виходячи з того, що позивачкою не надано документів щодо транспортування товарів, а в актах приймання-передачі до договору комісії зазначено вартість кожного виду товару без підтвердження її формування відповідними первинними документами (накладними, митними деклараціями, актами закупки, фіскальними або товарними чеками тощо).

Водночас належної оцінки наданим ФО-П ОСОБА_1 документам у контексті підтвердження або спростування походження товарів, які перебували у реалізації, судом апеляційної інстанції не було надано, хоча саме ненадання документів щодо походження товару зазначено контролюючим органом як встановлене порушення в Акті фактичної перевірки.

Крім того, оцінюючи достатність поданих позивачем документів для підтвердження належного обліку товарів, що перебували у реалізації, суди попередніх інстанцій не врахували специфіку господарської діяльності ФО-П ОСОБА_1 , а саме здійснення комісійної торгівлі, у контексті вимог законодавства щодо ведення обліку товарних запасів за місцем продажу.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з`ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, згідно з якими суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частинами першою-третьою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм частини четвертої статті 9, частини першої статті 77, статей 90 242 КАС України, стверджувати, що суди правильно встановили обставини справи, а відтак і що правильно застосували норми матеріального права, не можна.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 КАС України, Верховний Суд не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що зазначені вище обставини щодо належного кваліфікування зафіксованих в Акті дій чи бездіяльності позивача як правопорушення, встановлення факту реалізації необлікованого товару, встановлення наявності чи відсутності первинних документів у взаємозв`язку із наявними на час перевірки у продажу товарами не були належним чином перевірені ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам першої та апеляційної інстанцій необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх