Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 540/5398/21

провадження № К/990/1966/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А.,

суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 (головуючий суддя Бездрабко О.І.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 (колегія суддів у складі головуючого судді Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Кравченка К.В.)

у справі №540/5398/21

за позовом ОСОБА_1

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про стягнення коштів.

I. РУХ СПРАВИ

1. У вересня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просив:

- стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 21275 грн. шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державною казначейською службою України в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_1 неконституційним актом майнової шкоди, у вигляді недоотриманої заробітної плати у 2016-2019 роках;

- стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000 грн. шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державною казначейською службою України в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди.

2. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведеними причинами пропуску такого строку та наданням доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

3. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2021, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021, позовну заяву повернуто позивачу з мотивів пропуску строку звернення до суду.

4. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить справити направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що про порушення прав позивачу було відомо з 30 вересня кожного відповідного року коли він отримував виплату грошової допомоги до 5 травня, а з позовом він звернувся до суду 17.09.2021, тобто з пропуском встановленого ст. 122 КАС України шестимісячного строку.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

6. У своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що до даного спору строки звернення до адміністративного суду не застосовуються взагалі. Грошова допомога до 5 травня є гарантійною виплатою, що в свою чергу є додатковою заробітною платою, що в свою чергу входить до структури заробітної плати, та, відповідно, й є заробітною платою.

7. Позивач також зазначає, що дана справа стосується завдання йому державою матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, наслідком чого є не виплата йому частини заробітної плати - грошової допомоги, яка є державною гарантією військовослужбовцям.

8. При цьому скаржник послався на постанову Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій Верховний Суд прирівняв компенсацію військовослужбовцям вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП. В свою чергу, речове майно входить до забезпечення військовослужбовців на ряду з фінансовим забезпеченням. Це підтверджує те, що до виплат, які належні військовослужбовцям та є їх заробітною платою, підлягають застосуванню положення КЗпП, з огляду на особливий характер військової служби.

9. Скаржник також зазначає, що під час розгляду даного спору про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, слід враховувати, що наслідком такої шкоди є недоотримання ним заробітної плати за час проходження військової служби у 2016-2019 роках, тобто відшкодування шкоди є стягненням недоотриманої заробітної плати, яка недоплачена на підставі неконституційного положення. Відтак, до даного спору повинні застосовуватися положення ч. 2 ст. 233 КЗпП, а не КАС України, тобто строки звернення до суду у цій справі не застосовуються. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №812/1255/17, від 02.07.2020 у справі №812/792/17.

10. Крім того, позивач звертає увагу, що Рішення Конституційного Суду у справі №3-р/2020 від 27.02.2020, на яке він посилається у позовній заяві, не свідчить про те, що саме з цієї дати порушено його права на стягнення шкоди і що саме з цієї дати він знав або повинен був знати про порушення його прав. Це рішення не стосувалось конкретно його, тому про розгляд судом скарги і про рішення Конституційного Суду йому не стало відомо з дня його винесення. Про це рішення він дізнався лише нещодавно. Дата опублікування вказаного рішення в офіційних друкованих виданнях йому невідома, адже ані він, ані військова частина НОМЕР_1 , в якій він несе службу та постійно перебуває, не є підписниками видань, які публікують рішення Конституційного Суду України, адже характер несення військової служби не передбачає не те що часу на своєчасне прочитання рішень, законів, змін тощо, а часу на ознайомлення взагалі. Посилання на це рішення у його позові не свідчить про порушення його прав саме з цієї дати, і не свідчить про початок відліку строку звернення до адміністративного суду саме з 27.02.2020, як то зазначено в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції та постанові апеляційного суду. Жодною процесуальною нормою не визначено, що відлік строку на звернення до суду починається з дати ухвалення судом рішення, на яке позивач посилається у позові. Скаржник зазначає, що він міг би послатись на будь-яку судову практику, датовану й 2015, 2018 чи іншим роком, до прикладу, однак, це б аж ніяк не свідчило про те, що саме з цієї дати для нього почався відлік строку звернення до адміністративного суду. Предметом даного спору є завдання йому неконституційним актом шкоди, про яку йому стало відомо 16 березня 2021 року. Вказує, що він дізнався про завдання йому шкоди не після винесення Конституційним Судом 27.02.2020 рішення, на яке він посилався у позові і про яке він дізнався нещодавно. Це рішення лише підтверджує те, що протягом 2016-2019 років йому недоплачено частину заробітної плати на підставі неконституційної норм, на підставі чого він й звернувся із заявами до органів державної влади та місцевого самоврядування, адже гадав, що Херсонський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, відновить його права та виплатить йому щорічну разову грошову допомогу у розмірі, встановленому законодавством. Тому, отримавши 16 березня 2021 року відмову Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у перерахунку грошової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, йому стало зрозуміло, що він не отримає допомоги у відповідному розмірі, і саме з цього моменту стало відомо про порушення Державою Україна його прав та не виконання нею встановлених гарантій. Саме з 16 березня 2021 року йому стало відомо, що різниця між передбаченою законом сумою виплати до 5 травня, та фактично виплаченою сумою, йому компенсована не буде. Тобто, з 16 березня 2021 року йому стало відомо про те, що Державою Україна на підставі неконституційного акта, про що ним детально зазначено у позовній заяві, йому завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати у 2016-2019 роках. Позивач зазначає, що він мав змогу звернутись до адвоката за захистом своїх порушених прав лише у вересні 2021 року, під час перебування у відпустці, та звернувся до суду одразу як з`явився вільний від несення служби час, коли він не перебуває на виконанні завдань, на варті тощо, та мав змогу без негативних для себе та Держави наслідків відлучитись від військової частини. З урахуванням того, що про порушення його прав стало відомо 16 березня 2021 року, відлік строку на звернення до адміністративного суду розпочався 17 березня 2021 року. З позовом він звернувся до суду 17 вересня 2021 року, тобто у встановлений шестимісячний строк.

11. Також скаржник зазначає, що при вирішенні питання щодо повернення йому позовної заяви на підставі пропуску строку звернення до адміністративного суду, слід враховувати, що не виплата йому щорічної разової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки у розмірі, встановленому законом, є триваючим порушенням.

12. Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваною ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 у цій справі, в порушення вимог частини другої статті 123 КАС України, не визнано неповажними причини пропуску ним строку звернення до адміністративного суду, а в резолютивній частині вказаної ухвали суд першої інстанції просто зазначив про повернення йому позовної заяви.

13. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Щодо юрисдикції цього спору колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

15. Верховний Суд вже розглядав подібний спір. Так, у справі №400/3468/20 позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 11 790,00 грн майнової шкоди (недоотриманої у 2018-2019 роках щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій), завданої законом, який було визнано неконституційним.

16. Тобто правовідносини у справі №400/3468/20 і у цій справі є аналогічними.

17. У постанові від 13.04.2022 у справі №400/3468/20 Верховний Суд зазначив таке:

«…Предметом спору є відшкодування позивачу матеріальної шкоди - недоотриманої ним щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, внаслідок доповнення розділу VI Бюджетного кодексу України пунктом 26, яким було встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, позивач просив суд відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді виплаченої у меншому розмірі разової грошової допомоги, що, на його думку, і є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Виплата такої разової грошової допомоги передбачена йому, як учаснику бойових дій, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а на спори щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, передбачених цим Законом, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

…. до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства».

18. Отже, оскільки правовідносини у справі №400/3468/20 та у цій справі є аналогічними, то цю справу суди вірно розглянули в порядку адміністративного судочинства.

Щодо висновків судів про наявність підстав для залишення позову без розгляду колегія суддів зазначає таке.

19. Відповідно статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

20. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

21. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Водночас частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

24. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

25. Згідно з ч. 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

26. Колегія суддів звертає увагу, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

27. Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

28. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

29. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

30. Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

31. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.

32. Так, предметом позову у цій справі є стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 21275 грн. шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державною казначейською службою України в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_1 неконституційним актом майнової шкоди, у вигляді недоотриманої заробітної плати у 2016-2019 роках.

33. При цьому, недоотриманою заробітною платою в даному випадку, позивач називає разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі, визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

34. Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18). Вказує, що зазначеним рішенням визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України.

35. У зв`язку з вказаним позивач вважає, що його право на отримання разової грошової допомоги до 05 травня у 2016-2019 роках є підтвердженим відповідним рішенням Конституційного Суду України. Як наслідок, він набув право на компенсацію шкоди, яка йому заподіяна Державою України, тобто його роботодавцем на підставі неконституційного акта.

36. Водночас скаржник посилається на статтю 233 КЗпП України та висновки Конституційного Суду України в рішеннях від 15.10.2013 у справах №8-рп/2013 та №9-рп/2013 і зазначає, що предметом розгляду даної справи є недоотримання ним заробітної плати під час проходження військової служби, тому до даних спірних правовідносин не застосовується строк звернення, встановлений статтею 122 КАС України.

37. Разом з тим, Суд зазначає, що відповідні виплати є соціальною допомогою та не відносяться до заробітної плати чи грошового забезпечення, тому посилання скаржника на статтю 233 КЗпП України та висновки Конституційного Суду України в рішеннях від 15.10.2013 у справах №8-рп/2013 та № 9-рп/2013 є необґрунтованими.

38. Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

39. Так, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

40. Скаржник зазначає, що неконституційним актом (п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України) йому завдано майнову шкоду у вигляді недоотриманих коштів щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки.

41. З огляду на зазначене, з 27 лютого 2020 року у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.

42. Поряд з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивачем позов подано 17 вересня 2021 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

43. Суд зауважує, що статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

44. Абзацом 4 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

45. Із наведеного убачається, що разову грошову допомогу до 5 травня особа може отримати до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

46. Таким чином, відповідно до статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

47. Тобто, вказаним Законом встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом.

48. Таким чином, щорічна разова грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатися до 30 вересня відповідного року під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, та реалізувати право на звернення до суду протягом шестимісячного строку.

49. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.07.2021 у справі № 420/718/21 та від 18.11.2020 у справі № 380/5202/20.

50. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.09.2019 у справі №812/1255/17, від 02.07.2020 у справі №812/792/17, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони стосуються виплати грошової винагороди, яка є заробітною платою.

51. Також безпідставним є посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, оскільки в цій справі спір стосувався невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а не щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як в розглядуваній справі.

52. Щодо посилань скаржника на те, що при вирішенні питання щодо повернення йому позовної заяви на підставі пропуску строку звернення до адміністративного суду слід враховувати, що не виплата йому щорічної разової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки у розмірі, встановленому законом, є триваючим порушенням, Суд зазначає, що як було зазначено, спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись при отриманні щорічної допомоги до 5 травня або щорічно до 30 вересня кожного року. Відтак, посилання касатора на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати разової допомоги у тому розмірі, який, на думку позивача, мав бути йому нарахований, є необґрунтованими.

53. З приводу доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв`язку з тим, що оскаржуваною ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року судом в порушення вимог частини другої статті 123 КАС України не визнано неповажними причини пропуску ним строку звернення до адміністративного суду, а в резолютивній частині вказаної ухвали суд першої інстанції просто зазначив про повернення йому позовної заяви, Суд зазначає, що вказане не свідчить про те, що це призвело до ухвалення незаконного рішення.

54. Так, згідно частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

55. Отже, зазначене позивачем порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому з урахуванням приписів статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для скасування його рішення.

56. З огляду на викладене вище, суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

57. Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

58. Зважаючи на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

59. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

60. Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

61. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

62. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

63. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 350 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі №540/5398/21- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб