Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.08.2018 року у справі №826/15395/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 серпня 2018 року

справа №826/15395/14

адміністративне провадження №К/9901/5702/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року у складі судді Клочкової Н.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року у складі колегії суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., Троян Н.М. у справі № 826/15395/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 вересня 2014 року №0055561701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 107573,12 гривень та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 26 893,28 гривень, з мотивів безпідставності його прийняття.

06 листопада 2014 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані висновком про те, що в порушення підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України позивачем занижено оподатковуваний дохід, отриманий у вигляді додаткового блага (анулювання банком частини боргу) у розмірі 633 890,09 грн., внаслідок чого позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб за 2011 рік в сумі 107 573,12 гривень.

У лютому 2015 року позивачем до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу, в якій платник податків, викладаючи зміст норм підпунктів 14.1.47, 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, пункту 162.1 статті 162, пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1 статті 164, абз. «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, приходить до висновку, що основною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі. За позицією платника податків, відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню, а тому не повинні включатися до річної податкової декларації.

06 квітня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу з Окружного адміністративного суду міста Києва.

15 січня 2016 року справа № 826/15395/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

18 січня 2018 року справа № 826/15395/14 передана до Верховного Суду.

Від податкового органу заперечення (відзив) на касаційну скаргу позивача до суду не надходили, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом на підставі наказу від 22 серпня 2014 року № 1597 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань повноти, достовірності та своєчасності нарахування та сплати сум податку з доходів фізичних осіб в частині визначення доходу у вигляді сум додаткового блага, отриманого платником податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 11 вересня 2014 року № 2240/26-53-17-01/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення платником податків пункту 176.1 статті 176, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, статті 36, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, абз. «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано до сплати податок на доходи фізичних осіб в сумі 107 573,12 грн.

25 вересня 2014 року податковим органом на підставі акту перевірки згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення № 0055561701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 134466,40 грн. за основним платежем - 107573,12 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26893,28 грн.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» листом від 28 жовтня 2011 року вих. №135-11/1419 надіслало на адресу позивача повідомлення про анулювання боргу (в порядку підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України) за кредитним договором № 10104378000 від 20 квітня 2006 року, зазначивши, що сума анульованого боргу складається із кредитної заборгованості в сумі 631 427,70 грн. по курсу НБУ станом на 28 жовтня 2011 року, пені за вказаним договором в розмірі 642,39 грн., а також заборгованості за відшкодування понесених банком судових витрат в сумі 1820,00 грн.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Абзацом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

За змістом положень підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпунктів 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага в якості оподатковуваного доходу повинні бути нарахованими (виплаченими, наданими) платнику податків.

Отже, визначення розміру додаткового блага у вигляді суми прощеного тіла кредиту є обов'язковою обставиною, яка підлягає встановленню у цій категорії справ.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для донарахування податковим органом платнику податків податку з доходів фізичних за отримане додаткове благо у вигляді суми анульованого (прощеного) боргу.

При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлений склад анульованого (прощеного) боргу, чи включені до суми анульованого боргу відсотки за користування кредитом, їх розмір. Ці обставини мають значення для правильного вирішення справи, оскільки такі відсотки не є додатковим благом та не повинні оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб.

Верховний Суд зауважує, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Верховний Суд вважає, що відповідачем не виконано свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано у сторін документів, які утримують інформацію щодо розміру боргу (тіла кредиту) та відсотків за користування кредитом, яка впливає на правильність визначення розміру податкового зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року скасувати, справу № 826/15395/14 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер