ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №820/5134/17

адміністративне провадження №К/9901/49382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до начальника Міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О., Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Ізюмської міської ради Харківської області, третя особа фізична особа - підприємець ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Ізюмської міської ради Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Єгупенка В.В. від 14 грудня 2017 року та на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бартош Н.С., Русанової В.Б., Макаренко Я.М. від 27 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до начальника Міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О., Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), Ізюмської міської ради Харківської області, третя особа фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4), у якому просив:

- визнати неправомірними дії начальника міськрайонного Управління Держгеокадастру в Ізюмському районі та м. Ізюм Ревенко Н.О. щодо включення у Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виданого 25 квітня 2017 року за № 150/122-17, умов, при яких погоджується проект, та скасувати окремі положення Висновку в частині встановлення умов врегулювання в рамках приписів, передбачених статтею 20, частиною другою статті 198 Земельного кодексу України, наступних питань: щодо категорії земель, за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки; щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами;

- скасувати рішення Ізюмської міської ради Харківської області 47 сесії 7 скликання від 28 серпня 2017 року № 1221 «Про розгляд звернення громадянина ОСОБА_2»;

- зобов'язати Ізюмську міську раду Харківської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, розташованої по АДРЕСА_1, який розроблений ФОП ОСОБА_4, та надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновок ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 25 квітня 2017 року № 150-122/17, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за умови врегулювання в рамках приписів, передбачених статтею 20, частиною другою статті 198 Земельного кодексу України, прийнятий з порушенням статті 50 Закону України «Про землеустрій», статей 118, 186-1 Земельного кодексу України, а отже має бути скасованим в цій частині з визнанням неправомірними дій начальника міськрайонного Управління Держгеокадастру в Ізюмському районі та м. Ізюмі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема:

- визнано неправомірними дії начальника міськрайонного Управління Держгеокадастру в Ізюмському районі та м. Ізюм Ревенко Н.О. щодо включення у висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки умов при яких погоджується проект та скасовано окремі положення Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виданого 25 квітня 2017 року № 150/122-17 Міськрайонним управлінням в Ізюмському районі та м. Ізюмі ГУ Держгеокадастру у Харківській області;

- скасовано рішення Ізюмської міської ради Харківської області 47 сесії 7 скликання від 28 серпня 2017 року № 1221 «Про розгляд звернення громадянина ОСОБА_2»;

- зобов'язано Ізюмську міську раду Харківської області повторно прийняти до розгляду заяву ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, розташованої по АДРЕСА_1, який розроблений ФОП ОСОБА_4 та надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії начальника Міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм ГУ Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О. щодо включення у висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки умов врегулювання в рамках приписів, передбачених статтею 20 та частиною другою статті 198 Земельного кодексу України, наступних питань: щодо категорії земель за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки; щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувача, не можна вважати правомірними. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що у випадку невідповідності пакета документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів із землеустрою або містобудівній документації, відмові у погодженні має передувати повідомлення про необхідність усунення недоліків поданого пакету документів, із зазначенням строку для їх усунення і тільки у випадку не усунення вказаних недоліків, заявникові може бути відмовлено у погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Не погоджуючись з постановами Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Ізюмська міська рада звернулися з касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

У касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру у Харківській області зазначає, що суди попередніх інстанцій, скасовуючи окремі положення висновку експертизи документації із землеустрою, не надали належної правової оцінки тому, що вирішення питання про погодження або непогодження проекту землеустрою відноситься до виключної компетенції територіальних органів Держгеокадастру. Крім того, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що Держгеокадастр вирішує питання про надання земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, відтак, оскільки спірна земельна ділянка розташована у м. Ізюм, тобто в межах населеного пункту, то вирішення питання щодо такої ділянки не відноситься до компетенції Держгеокадастру.

У касаційній скарзі Ізюмська міська рада зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що умови, визначені у висновку начальника Міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм ГУ Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О., позивачем не виконані, відтак, відсутні законні підстави затверджувати поданий проект землеустрою. Крім того, скаржник зазначає, що позивач не погодив належним чином проект землеустрою з відділом містобудування, архітектури та архітектурно-будівельного контролю, що є обов'язковим у силу статті 186-1 Земельного кодексу України.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

На касаційну скаргу Ізюмської міської ради відзиву не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 грудня 2014 року позивач звернувся до Ізюмської міської ради Харківської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо виділення у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,03 га, що розташована в АДРЕСА_1 поряд із належною йому земельною ділянкою по АДРЕСА_2, відповідно до кадастрового плану.

Внаслідок неотримання відповіді у строки, визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, позивачем укладено з ФОП ОСОБА_4 договір на виконання землевпорядних робіт від 03 лютого 2015 року № 08.

04 лютого 2015 року позивач повідомив Ізюмську міську раду про замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, визначеному частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, до якого додав договір на виконання землевпорядних робіт від 03 лютого 2015 року № 08.

Рішенням Ізюмської міської ради Харківської області 84 сесії 6 скликання від 16 лютого 2015 року № 2883 «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2» позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у справі № 623/2330/15-а рішення Ізюмської міської ради Харківської області 84 сесії 6 скликання від 16 лютого 2015 року «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2» скасовано.

15 червня 2016 року ФОП ОСОБА_4, з яким позивачем укладено договори стосовно розробки проекту землеустрою, звернувся до управління Держгеокадастру в Ізюмському районі Харківської області із заявою про погодження документації із землеустрою.

29 червня 2016 року листом № 96/41-16 позивачу повторно відмовлено в погодженні документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 для ведення індивідуального садівництва та повернуто зазначений проект, як такий, що поданий безпідставно.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі № 820/3901/16 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано управління Держгеокадастру в Ізюмському районі Харківської області повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 15 червня 2016 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва (для ведення індивідуального садівництва), розташованої по АДРЕСА_1 Харківської області, у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням висновків суду. Зазначене судове рішення набуло законної сили 17 жовтня 2016 року.

11 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про повторний розгляд його заяви від 15 червня 2016 року про погодження проекту з урахуванням судових висновків у адміністративній справі № 820/3901/16.

25 квітня 2017 року начальником міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюмі ГУ Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О. надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 150/122-17, відповідно до якого розроблений проект погоджено за умови врегулювання у рамках приписів, передбачених статтею 20, частиною другою статті 198 Земельного кодексу України наступних питань: щодо категорії земель, за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки; щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами.

Рішенням Ізюмської міської ради VІІ скликання від 28 серпня 2017 року № 1221 ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для індивідуального садівництва (для ведення індивідуального садівництва), яка розташована по АДРЕСА_1, що розроблений ФОП ОСОБА_4 Вирішено розглянути повторно звернення ОСОБА_2 після подання ним належним чином звірених копії паспорта, копії картки фізичної особи платника податків, копії витягу з Державного земельного кадастру № НВ-6304347422017 від 22 травня 2017 року; оригінального примірника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2; позитивного висновку щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, наданої за формою та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 580; позитивного висновку відділу містобудування архітектури та архітектурно-будівельного контролю апарату виконавчого комітету Ізюмської міської ради.

12 липня 2017 року ОСОБА_2 звертався до начальника Міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм ГУ Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О. із заявою про внесення змін до висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 25 квітня 2017 року № 150/122-17, виключивши умови врегулювання питань щодо категорії земель, за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки та щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами.

На вказану заяву 13 липня 2017 року було надано відповідь № Н-132/0-0.23.021-122/152-17 про відсутність підстав для внесення змін у висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною шостою статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Згідно з частиною четвертою статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п'ята статті 186-1 Земельного кодексу України).

Згідно частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина тринадцята статті 123 Земельного кодексу України).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок комунальної власності для всіх потреб здійснюється відповідною сільською селищною, міською радою. При цьому проект землеустрою підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Погодження з виконавчим органом міської ради у сфері містобудування та архітектури є обов'язковим лише у разі, якщо на земельній ділянці розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта. Відмова у погодженні та затвердженні проекту землеустрою можлива виключно з підстав невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, земельна ділянка, щодо якої розроблено проект землеустрою на замовлення ОСОБА_2, знаходиться у межах населеного пункту - м. Ізюм, відноситься до земель комунальної власності. Із заявою про затвердження проекту землеустрою позивач звернувся до Ізюмської міської ради; у свою чергу, для погодження проекту - до ГУ Держгеокадастру в Ізюмському районі Харківської області.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику, зокрема у сфері земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника - ГУ Держгеокадастру у Харківській області про те, що Держгеокадастр вирішує питання про надання земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, оскільки позивач звернувся до нього із заявою про погодження проекту землеустрою у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, а не для відведення земельної ділянки у власність.

Також необґрунтованими є посилання скаржника - Ізюмської міської ради на те, що позивач не погодив належним чином проект землеустрою з відділом містобудування, архітектури та архітектурно-будівельного контролю, оскільки у силу статті 186-1 Земельного кодексу України таке погодження необхідне щодо земельних ділянок, на яких розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, земельна ділянка, щодо якої розроблено проект землеустрою на замовлення ОСОБА_2, виділяється для садівництва і на ній не розташований та не планується розташування об'єкта будівництва.

Стосовно доводів скаржника - Ізюмської міської ради про невиконання позивачем умов висновку з питань: щодо категорії земель, за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки; щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою, матеріали погодження проекту землеустрою.

Частиною сьомою статті 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, до поданого на погодження та затвердження проекту землеустрою, ГУ Держгеокадастром у Харківській області та Ізюмською міською радою відповідно не надані зауваження щодо неповноти складових проекту або його невідповідності, визначеним у статті 50 Закону України «Про землеустрій», вимогам. При цьому, в оскаржуваному висновку зазначено про відсутність визначення категорії земель, з яких планується виділення земельної ділянки, а також відсутністьпогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Відповідно, питання встановлення категорії земельної ділянки є лише повноваженням Ізюмської міської ради, яка під час прийняття рішення і повинна визначити категорію даної земельної ділянки.

Стосовно погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами, то як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач звертався до Ізюмської міської ради із заявою про погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами та підписання акту погодження.

Листом від 07 червня 2016 року № 1099 Ізюмська міська рада повідомила, що акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами не передбачені чинним законодавством України та не повинні міститься у матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно статті 50 Закону України «Про землеустрій».

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дії начальника міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюм ГУ Держгеокадастру у Харківській області Ревенко Н.О. щодо включення у висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки умов врегулювання питань щодо категорії земель, за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки, та щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами, є неправомірними.

Стосовно доводів скаржника про те, що вирішення питання про погодження або непогодження проекту землеустрою відноситься до виключної компетенції територіальних органів Держгеокадастру, а тому суд не може втручатися в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Харківській області, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року в справі № 21-87а13.

Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Тому, вирішуючи питання про правомірність висновку від 25 квітня 2017 року № 150/122-17, виданого начальником міськрайонного управління Держгеокадастру в Ізюмському районі та м. Ізюмі Ревенко Н.О., необхідно виходити з меж повноважень відповідного органу у сфері вирішення питань про погодження проекту землеустрою, визначених статтею 186-1 Земельного кодексу України, закону України «Про землеустрій».

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що включення до висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 25 квітня 2017 року № 150/122-17 умов щодо визначення категорії земель, за рахунок яких відбувається відведення земельної ділянки, та щодо погодження у відповідному обсязі меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами, є неправомірним, оскільки не відповідає вимогам статті 186-1 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України «Про землеустрій», відповідно, скасування даних умов судами попередніх інстанцій здійснено у межах судового контролю за реалізацією ГУ Держгеокадастром у Харківській області дискреційних повноважень та не є втручанням у такі повноваження.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Ізюмської міської ради Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко