Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №804/19102/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2018 року

Київ

справа №804/19102/14

адміністративне провадження №К/9901/9283/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Чорної В.В. від 07 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Прокопчук Т.С., Божко Л.А. та Лукманової О.М. від 01 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмамонтаж» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техмамонтаж» (далі - Товариство/Позивач) звернулось до суду першої інстанції із позовною заявою, у якій просило суд визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція/Відповідач, правонаступник - Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2014 року №0004081500, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 081 069,50 грн., у тому числі за основним платежем - на суму 720 713,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 360 356,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, позов Товариства задоволений повністю, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2014 року №0004081500.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що господарські операції між Позивачем та його контрагентами є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак Товариством правомірно сформовані показники податкової звітності з податку на додану вартість за результатом таких операцій.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями та вважаючи їх такими, що ухвалені із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій просить суд їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог Відповідач зазначає про невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанції, обставинам справи, оскільки здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами не підтверджено документально, а тому такі операції безпідставно розцінені судами як фактично здійснені. При цьому судами не враховано, що контрагенти Товариства не знаходяться за місцем їх реєстрації, не декларують податкові зобов'язання та не мають матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності.

Товариство до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу Відповідача не подавало.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з наступних мотивів.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2014 року №0004081500 прийняте Інспекцією на підставі акта перевірки від 15 жовтня 2014 року №2775/04-66-15-00/32139706 (далі - Акт перевірки), складеного за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техмамонтаж» з питань дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «Українські Провідні Медичні Технології» (далі - ТОВ «УПМТ») та ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» за липень 2014 року, ТОВ «Профіт Партнер» за червень 2014 року, у якому викладені висновки про порушення Товариством наступних норм податкового законодавства, зокрема: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит за червень 2014 року на суму 442 849,00 грн. та за липень 2014 р. на суму 277 846,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість за червень 2014 року на суму 442 849,00 грн. та за липень 2014 р. на суму 277 846,00 грн.

Як свідчать встановлені судовими рішеннями попередніх інстанцій обставини, підставою для викладених в Акті перевірки висновків контролюючого органу слугувало завищення Товариством задекларованих у податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень та липень 2014 року показників податкового кредиту на суму податку, сплачену у зв'язку із придбанням товарів за господарськими операціями із контрагентами-постачальниками ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» та ТОВ «Профіт Партнер», реальність здійснення яких не підтверджено документально.

Ухвалюючи судові рішення про визнання протиправним прийнятого Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 04 листопада 2014 року №0004081500, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обставини доказування, на яких ґрунтуються доводи Відповідача про наявність факту виявлених порушень, обмежуються лише актами перевірок контрагентів Товариства, натомість за наданими Позивачем в обґрунтування позовних вимог доказами підтверджено реальність здійснення спірних господарських операцій та доведено правомірність їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках, зокрема: договорами поставки; податковими та видатковими накладними; товарно-транспортними накладними; виписками з банківського рахунку та іншими документами.

З урахуванням змісту спірних правовідносин, встановлених під час розгляду справи по суті обставин справи та зібраних у справі доказів, суди дійшли висновку про відсутність у Відповідача законних підстав для визначення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 081 069,50 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За вимогами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України також встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, для операцій з постачання послуг (товарів) первинним документом, що посвідчує право платника податку - покупця послуг (товарів) на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка складена платником податку - продавцем послуг (товарів) за такими операціями окремо на кожне повне (часткове) постачання товарів та/або на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Окрім того, вимоги до підтвердження визначених у податковій звітності даних встановлені також у статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до яких платники податків для цілей оподаткування зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №996-ХIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Техмамонтаж» за КВЕД є установлення та монтаж машин та устаткування.

У межах своєї господарської діяльності Товариством здійснювалось придбання товарів (комплектуючих та матеріалів) на підставі укладених договорів купівлі-продажу із контрагентами-продавцями ТОВ «УПМТ» (Договори №12-МФ від 20 червня 2014 року та №26/06МХ від 26 червня 2014 року), ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» (Договір №27-Ф від 03 червня 2014 року) та ТОВ «Профіт Партнер» (Договори №11-М від 29 травня 2014 року та №21-Ф від 03 червня 2014 року), відповідно до змісту яких Продавці зобов'язуються поставити товар, а ТОВ «Техмамонтаж» (Покупець) прийняти і сплатити товар, асортимент, кількість і ціна вказується у специфікаціях до договорів. Умовами поставки є EXW (згідно Інкотермс-2010) - склад Покупця.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовується Відповідачем у касаційній скарзі, на підтвердження реальності здійснення Товариством поставок придбаних у вказаних вище контрагентів-продавців товарів в асортименті надані специфікації, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки. Також надані докази наявності у Позивача орендованих офісних та складських приміщень, адреси яких відповідають зазначеним у товарно-транспортних накладних адресам, та орендованого автотранспорту (вантажний автомобіль ГАЗ 66021), на перевезення яким виписані товарно-транспортні накладні.

Також рішеннями судів попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено факт використання Позивачем придбаних у ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» та ТОВ «Профіт Партнер» товарів у власній господарській діяльності, про що свідчать укладені із ТОВ «АТБ-Маркет» договір №0414 ТМ від 01 квітня 2014 року на технічне обслуговування та ремонт холодильного обладнання, із ТОВ «Омега» договір підряду №1604 ВК від 28 квітня 2014 року на поставку холодильного обладнання, комплектуючих та матеріалів, із ТОВ «ТТрєйд» договір поставки №12.05ТТ від 16 травня 2014 року на поставку обладнання, а також видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, калькуляції по вказаним договорам.

При цьому податковий орган у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.

Окрім того, Відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів Позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що на підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентами документально підтверджені, є реальними та пов'язаними із провадженням Позивачем своєї господарської діяльності.

Посилання ж в касаційній скарзі на незнаходження контрагентів Позивача за фактичним місцем реєстрації та відсутність у них виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, не є безумовною підставою для висновку про відсутність господарських взаємовідносин між ТОВ «Техмамонтаж» та його контрагентами за договорами поставки і не можуть вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку Товариства.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій було встановлено, що доводи Інспекції про непідтвердження господарських відносин Товариства з контрагентами-постачальниками ґрунтуються виключно на підставі довідки №51/10-06-22-04/39207798 від 16.09.2014 року про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Профіт Партнер» щодо документального підтвердження господарських відносин з підприємствами-покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень-липень 2014 року, якою встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням, а також на підставі даних інформаційної системи «Податковий блок», згідно яких ТОВ «УПМТ» та ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» відсутні за місцезнаходженням.

Проте, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Крім того, Інспекцією не надано жодного належного доказу реальної відсутності у ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро Інвест Сервіс» та ТОВ «Профіт Партнер» необхідних для здійснення спірних господарських операцій ресурсів, до того ж звичаями ділового обороту встановлені можливості залучення матеріально-технічних потужностей без їх реєстрації в уповноважених органах (зокрема, на умовах оренди та/або найму за цивільними договорами тощо).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із викладеними у судових рішеннях попередніх інстанцій висновками про недоведеність Інспекцією правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення та вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, згідно із чим не вбачає підстав для їх скасування.

Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи результат перегляду справи у суді касаційної інстанції та відстрочення ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2015 року Інспекції сплату судового збору до ухвалення судового рішення по суті, судовий збір підлягає стягненню з Відповідача.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 та 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39621406, вул. Театральна, 1-а, м. Дніпропетровськ, 49047) за рахунок бюджетних асигнувань до Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги у справі №804/19102/14 у розмірі 5 846 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість) гривень 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко