Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №804/15887/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2018 року

Київ

справа №804/15887/14

адміністративне провадження №К/9901/6640/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Горбалінського В.В. від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М. та Кругового О.О. від 02 липня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Платінум» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-Платінум» (далі - Товариство/Позивач) звернулось до суду першої інстанції із позовною заявою, у якій просило суд визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція/Відповідач, правонаступник - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) податкові повідомлення-рішення від 08 вересня 2014 року, а саме:

- №0001202201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, відображеного у податковій декларації за серпень 2013 року (№9059288646 від 20 вересня 2013 року), на суму 4 763,00 грн.;

- №000182201, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 270 420,00 грн., у тому числі за основним платежем - на суму 1 016 336,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 254 084,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року, позов Товариства задоволений повністю, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 08 вересня 2014 року №0001202201 та №000182201.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що господарські операції між Позивачем та його контрагентами є реальними, факт їх вчинення підтверджується належними доказами, а відтак Товариством правомірно сформовані показники податкової звітності з податку на прибуток та з податку на додану вартість за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями та вважаючи їх такими, що ухвалені із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій просить суд їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог Відповідач зазначає про невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанції, обставинам справи, оскільки здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами не підтверджено документально, а тому такі операції безпідставно розцінені судами як фактично здійснені. При цьому судами не враховано, що контрагенти Товариства не знаходяться за місцем їх реєстрації, не декларують податкові зобов'язання та не мають матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності.

Товариство подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу Відповідача із запереченнями щодо її змісту і вимог, у якому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, мотивуючи це тим, що під час їх ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовані та доведені обставини, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими за наявними у матеріалах справи доказами, а тому такі рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з наступних мотивів.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 08 вересня 2014 року №0001202201 та №000182201 прийняті Інспекцією на підставі акта перевірки від 18 серпня 2014 року №949/22-01/38598434 (далі - Акт перевірки), складеного за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Арт-Платінум» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22 лютого 2013 року по 31 грудня 2013 року, у якому викладені висновки про порушення Товариством наступних норм податкового законодавства, зокрема:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 016 336,00 грн. за 2013 рік;

- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, відображеного у податковій декларації, на суму 4 763,00 грн.

До зазначених порушень призвело виявлене Інспекцією під час перевірки повноти визначення Товариством задекларованих показників податкової звітності з податку на прибуток заниження доходів та завищення витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, внаслідок їх формування за рахунок господарських операцій з реалізації товарів контрагентам-покупцям ТОВ «Компанія «Варс», ТОВ «Кийтехторг», ТОВ «Міват», ТОВ «Промторгпоставка», ВКП «Дронго» у формі ТОВ, ПП «Хімтехнологія», реальність здійснення яких не підтверджено документально.

Як свідчать встановлені судовими рішеннями попередніх інстанцій обставини, іншою підставою для викладених в Акті перевірки висновків контролюючого органу слугувало завищення Товариством задекларованого у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 р. показника податкового кредиту на суму податку 4 763,00 грн., сплачену у зв'язку із придбанням юридичних послуг за господарськими операціями із контрагентом ТОВ «Геніус».

Ухвалюючи судові рішення про визнання протиправними прийнятих Інспекцією податкових повідомлень-рішень від 08 вересня 2014 року №0001202201 та №000182201, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обставини доказування, на яких ґрунтуються доводи Відповідача про наявність факту виявлених порушень, обмежуються лише актами перевірок контрагентів Товариства, натомість за наданими Позивачем в обґрунтування позовних вимог доказами підтверджено реальність здійснення спірних господарських операцій та доведено правомірність їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках, зокрема: договорами поставки та договором про надання юридичних послуг; податковими та видатковими накладними; товарно-транспортними накладними та договором на транспортно-експедиційне обслуговування; виписками з банківського рахунку та іншими документами.

З урахуванням змісту спірних правовідносин, встановлених під час розгляду справи по суті обставин справи та зібраних у справі доказів, суди дійшли висновку про відсутність у Відповідача законних підстав для визначення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 270 420,00 грн. та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 4 763,00 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Порядок визначення доходів та їх склад визначається статтею 135 Податкового кодексу України, згідно із пунктом 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

При цьому доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 135.2 статті 135 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно із підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За вимогами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України також встановлює, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу (підпункт 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

За вимогами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України також встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, для операцій з постачання послуг (товарів) первинним документом, що посвідчує право платника податку - покупця послуг (товарів) на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка складена платником податку - продавцем послуг (товарів) за такими операціями окремо на кожне повне (часткове) постачання товарів та/або на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Окрім того, вимоги до підтвердження визначених у податковій звітності даних встановлені також у статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до яких платники податків для цілей оподаткування зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №996-ХIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Арт-Платінум» за КВЕД є оптова торгівля текстильними товарами, неспеціалізована оптова торгівля.

В межах своєї господарської діяльності Товариством здійснювалась реалізація товару (тканин) контрагентам-покупцям ТОВ «Компанія «Варс», ТОВ «Кийтехторг», ТОВ «Міват», ТОВ «Промторгпоставка», ВКП «Дронго» у формі ТОВ, ПП «Хімтехнологія» на підставі укладених із ними договорів поставки, відповідно до змісту яких ТОВ «Арт-Платінум» (Постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цими договорами, поставляти окремими партіями та передавати у власність Покупцям товар, а Покупці зобов'язані приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.

На підтвердження здійснення Товариством поставок вказаним вище контрагентам-покупцям тканин в асортименті надані видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки. Також надані копії технічних паспортів та посвідчень водіїв, які здійснювали перевезення товару, договір на транспортно-експедиційне обслуговування №10/Тр від 01.07.2013 року, укладений Товариством із ТОВ «Упаковка» з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за договорами поставки, з огляду на які суди попередніх інстанцій встановили факт надання послуг з автомобільних перевезень автотранспортом, зазначеного у товарно-транспортних накладних.

Також рішеннями судів попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено факт імпортування та розмитнення Товариством тканин і текстильних виробів, які в подальшому були реалізовані контрагентам-покупцям ТОВ «Компанія «Варс», ТОВ «Кийтехторг», ТОВ «Міват», ТОВ «Промторгпоставка», ВКП «Дронго» у формі ТОВ, ПП «Хімтехнологія», про що свідчать укладені ТОВ «Арт-Платінум» із «Шаосін Болан Імпорту та Експорту компанія, ТОВ» та «Ніагара Милс (Пвт) Лтд» зовнішньоекономічні договори (контракти) купівлі-продажу, вантажно-митні декларації, інвойси, пакувальні листи, укладений із ТОВ «Сі Гейт ЛТД» договір на транспортно-експедиторське обслуговування.

Поряд із цим, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовується Відповідачем у касаційній скарзі, підставою виникнення від'ємного значення суми податку на додану вартість у серпні 2013 р. стало включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 4 763,06 грн., сплаченої Позивачем у вартості придбаних за укладеним із ТОВ «Геніус» договором про надання юридичних послуг №19/Юр від 01 квітня 2013 року консультаційних послуг, пов'язаних із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Арт-Платінум». При цьому виконання умов зазначеного договору підтверджується актом надання послуг та податковою накладною від 28 червня 2013 року за №1627.

При цьому податковий орган в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні.

Також Відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів Позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що на підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентами документально підтверджені, є реальними та пов'язаними із провадженням Позивачем своєї господарської діяльності.

Посилання ж в касаційній скарзі на незнаходження контрагентів Позивача за фактичним місцем реєстрації та відсутність у них виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, не є безумовною підставою для висновку про відсутність господарських взаємовідносин між ТОВ «Арт-Платінум» та його контрагентами за договорами поставки (надання послуг) і не можуть вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства Товариством.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій було встановлено, що доводи Інспекції про непідтвердження господарських відносин Товариства з контрагентами ґрунтуються виключно на підставі податкової інформації, отриманої у вигляді актів від інших контролюючих органів.

Проте, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від перебування контрагентів за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Крім того, Відповідачем не надано до суду жодного належного доказу реальної відсутності у ТОВ «Компанія «Варс», ТОВ «Кийтехторг», ТОВ «Міват», ТОВ «Промторгпоставка», ВКП «Дронго» у формі ТОВ, ПП «Хімтехнологія» та ТОВ «Геніус» необхідних для здійснення спірних господарських операцій ресурсів, до того ж звичаями ділового обороту встановлені можливості залучення матеріально-технічних потужностей без їх реєстрації в уповноважених органах (зокрема, на умовах оренди та/або найму за цивільними договорами тощо).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із викладеними у судових рішеннях попередніх інстанцій висновками про недоведеність Інспекцією правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень та вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, згідно із чим не вбачає підстав для їх скасування.

Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 та 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко