Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №826/27459/15

адміністративне провадження №К/9901/13644/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/27459/15

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Факторингова компанія «Вектор плюс», державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович (далі - Державний реєстратор, Приватний нотаріус відповідно), служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І. та

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Петрика І.Й., суддів Кучми А.Ю., Мамчура Я.С., -

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 18860680 від 26 січня 2015 року, а саме про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира), за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не мала права відчужувати квартиру, оскільки вона є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого. Також позивач зазначив, що обов'язком Державного реєстратора перевірити факт відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей на користування відчужуваним нерухомим майном, встановлений на законодавчому рівні, що не було здійснено Приватним нотаріусом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, задовольнив позовні вимоги. визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 18860680 від 26 січня 2015 року, а саме про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченком Олександром Анатолійовичем.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Окрім цього, суди вказали на те, що ТОВ «Факторингова компанія Вектор плюс» не мала права відчужувати квартиру, оскільки вона є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого кредиту. До того ж, Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Також суди вказали на те, що будь-яких доказів, як б свідчили про дотримання порядку, встановленого нормами Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», представниками відповідача та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не подано.

06 червня 2016 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що сторонами не ставиться під сумнів наявність або відсутність іпотечного застереження, а висновки судів суперечать встановленим цими же судами обставин. До того ж, оспорюване рішення прийнято державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Мінюста Марченко О.А., а не Приватним нотаріусом, як це зазначив апеляційний суд. А отримання дозволу органу опіки та піклування є необхідною виключно для вчинення правочинів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ, в подальшому змінило назву на ПАТ) «Сведбанк», як банком, та ОСОБА_1, як позичальником, 21 грудня 2007 року укладено кредитний договір №0050/1207/71-216, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 139000,00 доларів США на строк до 21 грудня 2037 року включно, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені договором (далі - кредитний договір).

З метою належного виконання кредитного договору, 21 грудня 2007 року між банком, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір № 0050/1207/71-216-Z-159, за умовами якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартиру АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікуцьким О.А. за реєстровим № 1601(далі - договір іпотеки).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за умовами якого разом з відступленням прав вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, визначеними цим договором.

Тобто, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» стало новим кредитором стосовно ОСОБА_1 та отримало відповідні права вимоги за кредитом.

Також встановлено, що 26 січня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченком О.А. прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються оскарження правомірності набуття права власності ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор плюс» на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів.

Тому, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18) та, зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 826/27795/15.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року у справі № 826/27459/15 скасувати.

Провадження у справі № 826/27459/15 закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду