Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №810/3004/14

адміністративне провадження №К/9901/15062/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС (правонаступник Київської міжрегіональної митниці Міндоходів)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 року (суддя Скрипка І.М.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року (судді: Шостак О.О. (головуючий), Желтобрюх І.Л., Мамчур Я.С.)

у справі № 810/3004/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»

до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів

про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (правонаступником якої є Київська міська митниця ДФС; далі - Митниця), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/500432/2 від 19 листопада 2013 року, №100250000/2013/500444/2 від 22 листопада 2013 року, №100250000/2013/500477/2 від 03 грудня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство при здійсненні митного оформлення товару надало всі необхідні та достатні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України), які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Натомість Митниця в порушення норм МК України безпідставно прийняла рішення про коригування митної вартості товарів та неправомірно застосувала резервний метод визначення митної вартості товарів, імпортованих позивачем.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 03 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, адміністративний позов Товариства задовольнив: визнав протиправними та скасував рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/500432/2 від 19 листопада 2013 року, №100250000/2013/500444/2 від 22 листопада 2013 року, №100250000/2013/500477/2 від 03 грудня 2013 року.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не наведено та не надано будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товарів за ціною договору.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства в повному обсязі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 квітня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою Митниці.

Товариство не скористалося своїм правом подати заперечення / відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

02 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 січня 2013 року між позивачем (покупець) та «Nils Sperre» (Норвегія) (продавець) укладено договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 472, за умовами якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар у кількості, асортименті та за цінами, відповідно до інвойсів, які є невід`ємною частиною контракту.

Ціни на товар встановлюються в інвойсах на кожну партію товару. Ціна включає в себе вартість продукції, тари, термоусадочної упаковки, маркування, завантаження, витрат по митному оформленню вантажу в країні продавця. Валютою контракту є долар США. Загальна вартість контракту складає 8 000 000,00 доларів США (пункт 2 контракту).

Усі ціни за контрактом, а також поставка здійснюється на умовах CIF/FCA Клайпеда, Литва, згідно Incoterms 2010 (пункт 3 контракту).

Відповідно до пункту 7 контракту продавець зобов`язаний надати покупцю наступні документи: інвойс, пакувальний лист, сертифікат якості, сертифікат походження, ветеринарний сертифікат, митну декларацію продавця пряму або ордерну.

На підставі вказаного контракту Товариством імпортовано рибу свіжоморожену морську - оселедець, філе оселедця (Herring Flaps/Clupea Harengus), країна виробництва Норвегія, виробник «Nils Sperre AS».

З метою митного оформлення товару - риба свіжоморожена морська - оселедець, філе оселедця (Herring Flaps/Clupea Harengus), країна виробництва Норвегія, виробник «Nils Sperre AS», імпортованого на виконання умов контракту від 22 січня 2013 року №472, позивач подав до Митниці митні декларації: від 19 листопада 2013 року №100250000/2013/036251, від 22 листопада 2013 року №100250000/2013/036431 та від 03 грудня 2013 року № 100250004/2013/036952, в яких визначив митну вартість товару за основним методом (за ціною договору).

Для підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом разом із вказаними митними деклараціями до митного органу надано такий пакет документів (аналогічний у трьох досліджуваних випадках): зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактуру (інвойс), договір (контракт) на перевезення, міжнародну автомобільну накладну (CMR), книжку МДП, довідки про транспортні витрати, прайс-лист, пакувальний лист, ветеринарні свідоцтва форм Ф-1, Ф-2 (ввезення товарів); підтвердження законності вилучення водних біоресурсів із середовища їх існування або аналогічний документ, сертифікат відповідності, декларацію виробника, інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару, резервну позицію, сертифікат походження товару загальної форми, сертифікат якості, міжнародний ветеринарний сертифікат.

За наслідками опрацювання відповідачем наданих декларантом документів митний орган через засоби електронного зв`язку надіслав декларанту повідомлення про необхідність подати додаткові документи відповідно до частини третьої статті 53 МК України.

На виконання вимог Митниці позивач надав рахунки-фактури про надання транспортних послуг, прайс-лист, комерційну пропозицію, витяг із Державної служби статистики України щодо імпорту товарів по країнам світу за вересень 2013 року, огляд цін щодо вартості філе оселедця на світових товарних ринках за вересень-жовтень.

Розглянувши подані декларантом додаткові документи, Митниця відмовила Товариству у митному оформленні (випуску) товарів, про що склала картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 19 листопада 2013 року № 100250000/2013/500432/2, від 22 листопада 2013 року №100250000/2013/500444/2, від 03 грудня 2013 року № 100250000/2013/500477/2, згідно з якими митну вартість імпортованого позивачем товару визначила за резервним методом.

Товар, який надійшов на адресу Товариства, випущено у вільний обіг за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х МК України.

Надалі позивач, керуючись положеннями частин восьмої-дев`ятої статті 55 МК України, звернувся до Митниці із заявою від 07 лютого 2014 року про визнання заявленої митної вартості та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, до якої долучив: копію платіжного доручення в іноземній валюті від 23 грудня 2013 року № 13438 про сплату 82 680 доларів США згідно з інвойсами № 1322162, №13221161, №1322124; копію банківської виписки стосовно платіжного доручення від 23 грудня 2013 року №13438; копії виписок із бухгалтерської документації від 29 січня 2014 року до інвойсів; копії актів виконаних робіт щодо перевезень; копію листа Держслужби статистики України від 11 грудня 2013 року за вересень, жовтень 2013 року; копію витягу з бюлетеня «Огляд цін українського та світового товарних ринків» ДП «Держзовнішінформ» № 11 та № 12 за 2013 рік; копії митної декларації від 30 квітня 2013 року № 100250000/2013/027298 та інвойсу від 30 квітня 2013 року №100250000/2013/027298; копії митної декларації від 30 квітня 2013 року №100250000/2013/027464 та інвойсу від 30 квітня 2013 року №100250000/2013/027464.

За результатами розгляду такої заяви відповідач листом від 12 лютого 2014 року відмовив у перегляді рішень про коригування митної вартості товарів. На обґрунтування своєї відмови зазначив, що у платіжному дорученні в іноземній валюті від 23 грудня 2013 року № 13438 графа «Призначення переказу коштів» не містить дати інвойсів, у графі «№ та дата вантажної митної декларації (при наявності)» не вказано жодних даних, хоча на момент оплати товар був оформлений у митному відношенні. Також послався на те, що вимоги митного органу щодо надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості виконано не в повному обсязі, а саме: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, декларантом не надано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений у частині другій цієї статті.

При цьому, частиною третьою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач подав до Митниці для митного оформлення імпортованого товару всі необхідні та достатні документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України, які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Судами обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, яка підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Вимоги частин третьої-четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Однак, відповідач, обмежившись лише загальним висновком про те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, не зазначив у рішеннях про коригування митної вартості товарів, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, в чому полягає невідповідність даних або які розбіжності, наявні в поданих декларантом документах, що не дає підстав вважати такі рішення обґрунтованими та мотивованими у контексті частини другої статті 55 МК України.

Крім того, всупереч положенням пункту 4 частини другої статті 55 МК України відповідач не навів у рішеннях про коригування митної вартості товарів обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості товарів та фактів, які вплинули на таке коригування, а саме: не зазначив номер та дату митної декларації, на підставі якої скориговано митну вартість імпортованого товару; пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), що кореспондується з положеннями частини другої статті 77 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом. Натомість відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору. Відтак наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова