Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №823/774/16

провадження №К/9901/11339/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №823/774/16

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити кошти, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді - Бабич А.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Сорочко Є.О., суддів: Земляної Г.В., Межевича М.В.)

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії прокуратури Черкаської області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 2 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати за вказаний період в сумі 50842 грн 07 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що за період з 2 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідачем обчислення заробітної плати позивача здійснювалося з порушенням вимог статей 81 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Кабінетом Міністрів України зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено. Отже, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у інших розмірах, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що відсутність механізму реалізації права працівників прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, не є підставою для зменшення їх посадових окладів.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Посилається на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, а отже відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

30 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано для розгляду до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи відсутність клопотань усіх сторін про розгляд цієї справи за їх участі, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу прокуратури Черкаської області від 2 липня 2012 року №333к ОСОБА_1 з 2 липня 2012 року призначено на посаду прокурора прокуратури м. Умані з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом.

Наказом прокуратури Черкаської області від 14 грудня 2015 року №754к позивача звільнено з посади у зв'язку із реорганізацією органу прокуратури та скороченням штату, та проведено повний розрахунок при звільненні.

В період з липня по грудень 2015 року посадовий оклад позивачу нараховувався у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 за фактично відпрацьовану кількість робочих днів згідно з табелями обліку робочого часу прокуратури м. Умані за наведений період, зокрема: липень 2015 року - 727 грн 83 коп. (12 днів), серпень 2015 року - 1395 грн (20 днів), вересень 2015 року - 1395 грн (22 дні), жовтень 2015 року - 1435 грн 24 коп. (21 день), листопад 2015 року - 1042 грн 86 коп. (15 днів), грудень 2015 року - 79 грн 35 коп.(1 день).

Загальний розмір заробітної плати позивача за липень-грудень 2015 року складався з: посадового окладу, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, надбавки за класний чин, надбавки за вислугу років, щомісячної премії, надбавки за виконання особливо важливої роботи, а також індексації.

При цьому, доплата за вислугу років згідно з наказом відповідача від 24 вересня 2012 року №587к позивачу встановлювалась у розмірі 15% від суми посадового окладу.

Вважаючи, що його заробітну плату обчислено з порушенням вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду з даним позовом.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Разом з тим, відповідно до положень статей 8 та 13 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно зі статтями 89 та 90 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України №505, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2, 6).

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Водночас, Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, тоді як реалізація положень Закону України «Про прокуратуру» є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України №505 та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

При цьому, Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновку судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності правового врегулювання та фінансової можливості відповідач не наділений правом збільшити видатки з Державного бюджету України та самостійно здійснювати перерахунок посадового окладу позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі №823/774/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх