Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа №348/1089/17

адміністративне провадження №К/9901/1589/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стародуба О.П.,

суддів -Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017р. (судді - Затолочний В.С., Костів М.В., Матковська З.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Надвірнянського об'єднаного Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов'язання призначити пенсію,

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до Надвірнянського об'єднаного Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію державного службовця;

- зобов'язати відповідача здійснити з 20.08.2016р. переведення позивача на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- виплатити позивачу недоотримані суми пенсії та виплачувати пенсію в подальшому до виникнення обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення спірних відносин.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у неї є необхідний стаж для переведення на пенсію державного службовця, а тому відповідач протиправно відмовив у такому переведенні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VІІІ, оскільки у позивача загальний стаж роботи складає 39 р. 00 м. 19 днів, в тому числі стаж на посаді державного службовця - 14 р. 04 м. 17 днів.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17.07.2017р. позовні вимоги задоволено частково.

Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію державного службовця.

Зобов'язано відповідача здійснити з 02.02.2017р. переведення позивача на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та виплатити позивачу недоотримані суми пенсії та виплачувати пенсію в подальшому до виникнення обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин.

В задоволенні позовних вимог щодо здійснення з 20.08.2016р. переведення позивача на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за період з 20.08.2016р. до 02.02.2017р. відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення апеляційного суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до Закону України від 10.12.2015р. № 899-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (вступив в дію з 01.05.2016р.).

Згідно підпункту 1 пункту 2 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015р. № 899-VIII «Про державну службу» визнано таким, що втратив чинність Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

У п. 10 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 № 899-VIII «Про державну службу» встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до п. 12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 № 899-VIII «Про державну службу» для осіб, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016р.) мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач з 31.12.2014р. перебуває на обліку в відповідача та отримує пенсію відповідно до ст. 28 Закону України «Про Загальнообов'язкове державне пенсій страхування». Загальний стаж роботи 39 р. 00 м. 19 днів, в тому числі стаж на посаді держслужбовця - 14 р. 04 м. 17 днів. (а.с. 8, 20).

Позивач в період з 10.08.1999р. по 04.07.2002р. працювала спеціалістом відділу надходження доходів Надвірнянського районного відділу Пенсійного фонду України. В період з 05.07.2002р. по 30.12.2014р. - головним спеціалістом відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області .

З 31.12.2014р. позивач отримує пенсію відповідно до ст. 28 Закону України «Про Загальнообов'язкове державне пенсій страхування».

Позивач 02.02.2017р. звернулась до відповідача із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відповідачем листом від 09.02.2017р. № 1170/03 повідомлено позивача про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із відсутністю підстав, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016р. №622 згідно з пунктом 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889- VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889- VIII «Про державну службу»: особи мають право на пенсію за даним законом які мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць; що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Оскільки стаж роботи позивача на державній службі з 10.08.1999р. по 31.12.2014р. становить 14 років 4 місяці 17 днів, відповідач не вбачає підстав для переходу на пенсію за віком по Закону України «Про державну службу» з 02.02.2017р.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» необхідний стаж державної служби»для призначення пенсії визначає не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на переведення на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», оскільки, на момент досягнення віку 57 років 06 місяців у позивача було понад 10 років стажу державного службовця (14 років 04 міс. 17 днів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» мають особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015р. № 889-VIII «Про державну службу»: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не підпадає під категорію осіб, за якими збережено право на призначення пенсії за ст. 37 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» № 3723-ХІІ згідно прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015р. № 889-VIII «Про державну службу».

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено що станом на час звернення за переведенням на пенсію державного службовця позивач на державній службі не перебувала, необхідного для призначення пенсії державного службовця стажу не мала, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання в обґрунтування касаційної скарги на відповідність стажу роботи позивача на час звернення до відповідача вимогам статті 37 Закону України від 16.12.1993р. № 3723-XII «Про державну службу» є безпідставним, оскільки за правилами пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015р. № 889-VIII «Про державну службу» стаття 37 Закону України від 16.12.1993р. № 3723-XII «Про державну службу» застосовується лише до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015р. № 889-VIII «Про державну службу» і як встановлено апеляційним судом, позивач до таких осіб не належить.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук