ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 160/11095/20
адміністративне провадження № К/9901/25099/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 (головуючий суддя: Кадникова Г.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05.05.2021 (головуючий суддя: Чабаненко С.В., судді: Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі №160/11095/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідачів щодо неналежного забезпечення визначення розміру, нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відносно позивача;
стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в сумі 9 464 грн;
стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральної шкоди в сумі 300 000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 (суддя - Бондар М.В.) відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
На підставі розпорядження керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду №347д від 30.09.2020 здійснено повторний автоматизований розподіл справи №160/11095/20, у зв`язку із ухваленням Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення 30.09.2020 про самовідвід судді Бондар М.В. від розгляду даної справи. За наслідком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020 справу передано судді Кадниковій Г.В.
Після відкриття провадження у справі, керуючись частиною тринадцятою статті 171 КАС України, суд першої інстанції ухвалою від 01.10.2020 залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху і надав позивачу строк на усунення недоліків 5 днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2021, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.05.2021, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 240 КАС України (провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом).
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху після відкриття провадження у справі. Суди констатували, що провадження у справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам КАС України.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до постановлення незаконного рішення про залишення позовної заяви без розгляду. Скаржник стверджує, що у такий спосіб суди фактично позбавили його права на справедливий суд, а також на ефективний засіб правового захисту згідно національного законодавства. Зазначає, що виявлені судом недоліки після відкриття провадження у справі є формальними та такими, що не унеможливлюють усунення таких при розгляді справи. За твердженням скаржника, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, тому що доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. З посиланням на актуальну практику Верховного Суду, скаржник стверджує, що повернення заяв за наявності у суду процесуальної можливості пересвідчитися у наявності в особи повноважень на представництво в суді під час розгляду справи ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України. Також скаржник стверджує, що його представник має адміністративну процесуальну дієздатність і у належний спосіб завірив копії документів.
Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2020, підставою для залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі слугував висновок суду першої інстанції про невідповідність такої вимогам статті 160 161 КАС України, а саме:
- в позові не зазначено місце проживання чи перебування, відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти, що передбачено пунктом 2 частини п`ятої статті 160 КАС України;
- до позовної заяви надані копії посвідчення інваліда та паспорту, що засвідчені не належним чином, та неналежної якості, що в свою чергу унеможливлює проведення судом ідентифікації особи, яка подала позовну заяву в частині підтвердження її адміністративної дієздатності (частина друга статті 43 КАС України);
- позовна заява підписана представником позивача Чернешем Д.С., що діє підставі довіреності від 26.05.2017, яка засвідчена не у встановленому Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядку.
Додатково суд першої інстанції зазначив, що згідно відомостей, зазначених в Єдиному реєстрі адвокатів України, право Чернеша Д.С. на зайняття адвокатською діяльністю припинено із 13 червня 2019 року.
- не викладено обставин в обґрунтування вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі (300 000 грн). В позовній заяві не зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви протягом строку, визначеного в ухвалі від 01.10.2020.
Залишаючи позов без розгляду позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем у встановлений строк не усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення без руху позовної заяви від 01.10.2020.
Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає про таке.
Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Такі вимоги визначені статтею 160 КАС України.
Так, згідно приписів цієї норми, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
В позовній заяві зазначаються:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень;
4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;
11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.
У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
За правилами, встановленими статтею 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно із частиною тринадцятою статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб`єктивною.
Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у письмовому вигляді висловив заперечення щодо підстав, наявність яких пов`язується із висновком про невідповідність позовної заяви вимогам статей 160 161 КАС України.
Колегія зазначає, що якщо особа наводить аргументи, які свідчать про помилковість висновків суду, з якими пов`язувалося залишення позовної заяви без руху, суд повинен зважати на них і у разі обґрунтованості цих заперечень, виходити з того, що недолік відсутній, а тому усувати його не потрібно. Суд не зв`язаний своїми помилками.
Проте цим аргументам правова оцінка судами попередніх інстанцій в контексті обставин справи не надавалася.
Натомість проаналізувавши підстави для залишення позовної заяви без руху, та як наслідок залишення її без розгляду, предмет та підстави позову, а також доводи позивача, зазначені в письмових запереченнях, колегія суддів вважає, що такі недоліки можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду, оцінені при вирішені справи по суті, проте не впливають на оцінку обставин, які стали підставою для відкриття провадження у справі.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, стверджуючи про те, що Чернеш Д.С. (особа яка представляє інтереси позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності) діє у статусі адвоката не врахував положень частини другої статті 57 КАС України, згідно якої у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
За правилами, встановленими статтею 59 цього Кодексу, повноваження представників сторін та інших учасників справи підтверджуються, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
В контексті наведеного, колегія суддів вважає слушними аргументи скаржника про те, що повернення (залишення без розгляду після відкриття провадження у справі з підстав неусунення недоліків позовної заяви) заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Також матеріалами справи спростовуються твердження судів обох інстанцій про те, що позовна заява не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 160 КАС України, оскільки у вступній частині позовної заяви зазначені наступні відомості про особу позивача, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ) та поштову адресу ( АДРЕСА_1 ). Одночасно суд повідомлено про відсутність засобів зв`язку та електронної пошти.
Натомість недоліків, які перешкоджають розгляду справи по суті, і не можуть бути усунені в процесі підготовки справи до судового розгляду, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не наведено.
У зв`язку з викладеним, колегія суддів уважає, що оскаржувані ухвали підлягають скасуванню, оскільки судами порушено норми процесуального права, а також принцип рівності сторін, допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №160/11095/20 скасувати.
Справу №160/11095/20 направити для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
В. М. Кравчук
В. М. Шарапа
page
telegram
viber
youtube
