Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

13 березня 2018 року

справа №826/17303/16

адміністративне провадження №К/9901/4640/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року у складі судді Клименчук Н.М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів Безименної Н.В., Аліменка В.О., Кучми А.Ю. у справі № 826/17303/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2016 року №8-1305,

У С Т А Н О В И В :

09 листопада 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2016 року №8-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік на суму 87198,91 грн., з мотивів протиправності та безпідставності його прийняття.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 11 квітня 2016 року №8-1305.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не є ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки, на яку податковим органом нараховане земельний податок, а тому в розумінні підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України позивач не є платником земельного податку.

У жовтні 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заявник касаційної скарги зазначає, що позивачу на праві власності належить нежиле приміщення загальною площею 361,5 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 «а», а тому в силу положень статті 269, статті 270, пунктів 286.1, 286.5 статті 286, пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, позивач зобов'язаний сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій знаходиться зазначений об'єкт нерухомості.

Позивачем відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надано, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права іздотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

11 квітня 2016 року Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІ цього Кодексу прийнято податкове повідомлення - рішення № 8-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у сумі 87 198 грн. 91 коп. за 2016 рік.

Підставою для нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на землю став висновок податкового органу про наявність у позивача обов'язку сплачувати земельний податок із земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, пропорційно площі цього приміщення.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 286.5. статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 287.1. статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пункту 287.8. статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач з 2014 року не э власником нежитлового збірно-розбірного приміщення (складу), загальною площею 361,50 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 (яке належало йому за договором купівлі-продажу цього приміщення від 23 серпня 2006 року), оскільки зазначене приміщення передано ним до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «КСФ №46» та знаходиться у власності цього Товариства. Зазначене підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11.07.2014 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна № 74764506 від 05.12.2016 року.

Аналіз наведених норм з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи дає підстави для висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати земельного податку за 2016 рік за земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, власником якого він не є з 2014 року.

Посилання податкового органу в касаційній скарзі на певні докази колегія суддів не приймає з тих підстав, що по-перше, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а по-друге, докази, на які посилається відповідач наявні в матеріалах справи, досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі № 826/17303/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко