Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №826/10342/15

адміністративне провадження №К/9901/5877/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КОСААНА» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2015 року (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року (судді Міщук М.С., Бєлова Л.В., Гром Л.М.) у справі № 826/10342/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 до державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Рябоконь Оксани Ікарівни (далі - Державний реєстратор; Реєстраційна служба відповідно), Реєстраційної служби, треті особи - товариство, ОСОБА_5, ОСОБА_6, служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 1-го поверху, приміщення з № 1 по № 9 (в літ. А) загальною площею 193,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (далі - Спірне приміщення) за Товариством; зобов'язати Державного реєстратора внести запис про скасування державної реєстрації права власності на Спірне приміщення за Товариством.

Суди встановили, що 5 квітня 2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин № 105» і ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу Спірного приміщення. Договір зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 18 квітня 2003 року № 1364.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. До цього часу він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1) та мав дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також встановлено, що з 30 жовтня 1981 року по 03 вересня 2002 року ОСОБА_7 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 (дівоче прізвище - ОСОБА_5).

25 серпня 2006 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округа Лихолат І.П. посвідчив заяву ОСОБА_1, в якій остання зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік та батько її малолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Цією заявою ОСОБА_1 прийняла всю належну їй частку у спадщині після смерті ОСОБА_7

За цією заявою ОСОБА_1 як законний представник свого малолітнього сина - ОСОБА_2, від його імені, прийняла всю належну йому частку спадщини після смерті батька ОСОБА_7 З огляду на смерть останнього, нежитлове приміщення було внесено до спадкової маси та на нього звернені права спадкоємців про поділ спадкового майна.

Водночас, згідно з протоколом № 1 загальних зборів учасників Товариства від 09 червня 2003 року ОСОБА_7 вніс Спірне приміщення до статутного фонду Товариства.

01 березня 2004 року зареєстровані зміни до статуту Товариства та зазначено, що Спірне приміщення визначено, як внесок учасника - ОСОБА_7 до статутного фонду суб'єкта господарювання.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 дізналась про те, що згідно з витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2014 року Державний реєстратор зареєстрував право власності на приміщення за Товариством. Вважаючи рішення Державного реєстратора Рябоконь О.І. про реєстрацію права власності на Спірне приміщення протиправним та таким, що порушує права спадкоємців померлого ОСОБА_7, звернулась до суду з цим позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21 серпня 2015 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і в задоволенні позову відмовити. Вимоги мотивує тим, що реєстраційні дії здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Оскільки Спірне приміщення було передано ОСОБА_7 як учасником Товариства, з того часу він не вважався його власником. Зазначає, що суди застосували положення статей 63, 65 Сімейного кодексу України до правовідносин, які виникли до набрання цим законодавчим актом законної сили.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

У частинах першій, четвертій статті 5 КАС передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вважала, що державна реєстрація права власності на Спірне приміщення відбулося з порушенням закону, яке проявилося у тому, що суб'єкт владних повноважень протиправно усунув її та неповнолітнього ОСОБА_2 від належного їм спадкового майна та фактично позбавив права власності.

Обґрунтовуючи незаконність дій відповідача зазначила, що Товариство не погодилося із вимогами спадкоємців про поділ майна й в окремому провадженні звернулося до суду з позовом про визнання права власності на Спірне приміщення.

З такого обґрунтування вимог про захист порушеного права можна виснувати, що позивачка насправді просить про захист своїх майнових прав та прав неповнолітнього спадкоємця.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частинами першою-третьою статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб <…>. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, зміст суб'єктивного права, про порушення якого стверджується в позовній заяві, міркування, висловлені на їх підтвердження, дійсний характер (природа) дій, які позивачкою кваліфікуються як порушення її права та права її неповнолітнього сина на майно, розуміння того, що захист прав та інтересів власника (власників) повинен мати на меті саме забезпечення їх дієвості і результативності, і не прагнути інших цілей, дає підстави вважати, що захист заявленого позивачкою права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли у зв'язку з проведенням державної реєстрації права власності не нерухоме майно.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами положень Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Сімейного кодексу України та інших положень законодавства до спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства. На спірні правовідносини у цій справі поширюється юрисдикція судів цивільної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню в частині вимог про скасування постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КОСААНА» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі № 826/10342/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 до державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Рябоконь Оксани Ікарівни, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи - товариства з обмеженою відповідальністю «КОСААНА», ОСОБА_5, ОСОБА_6, служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, скасувати і закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко