Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №815/6861/15

провадження №К/9901/23924/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/6861/15

за позовом ОСОБА_1 до Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Стеценко О. О., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Лук'янчук О. В., суддів: Градовського Ю. М., Кравченка К. В.

І. Суть спору

1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - Суворовський РВ Одеського МУ ГУМВС України в Одеській області), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУМВС України в Одеській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 року № 1500 о/с в частині звільнення у запас Збройних Сил України оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ Одеського МУ ГУМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_1;

1.2. поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ Одеського МУ ГУМВС України в Одеській області;

1.3. стягнути з Суворовського РВ Одеського МУ ГУМВС України в Одеській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2016 року в розмірі 49900,40 гривень.

2. В мотивування позову позивач зазначає, що ним 03 листопада 2015 року подано на ім'я начальника ГУМВС України в Одеській області рапорт про звільнення з міліції, у зв'язку з переведенням на службу до Національної поліції України.

2.1. Позивач стверджує, що фактично до 26 листопада 2015 року не був обізнаний про результати розгляду його рапорту від 03 листопада 2015 року про прийняття його на службу до Національної поліції.

2.2. Наголошує, що не відмовлявся від проходження служби в поліції, однак його звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів, про що УМВС України в Одеській області видав наказ від 04 листопада 2015 року за № 1500 о/с, з яким позивач ознайомився лише 26 листопада 2015 року.

2.3. Вказує, що ГУМВС України в Одеській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службу в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

2.4. Позивач стверджує, що, індивідуально не попередивши про звільнення та, не запропонувавши йому продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України.

2.5. Вважаючи дії ГУМВС України в Одеській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, починаючи з 11 грудня 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 18 серпня 2009 року обіймав посаду посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ Одеського МУ ГУМВС України в Одеській області, маючи спеціальне звання капітана міліції.

4. Відповідно до наказу ГУМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 року № 1500 о/с позивача звільнено із займаної посади у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, в позові відмовлено.

6. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів внутрішніх справ, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки внаслідок організаційно-штатних заходів у відповідача відбулось скорочення штатів. Крім того відсутні докази того, що позивач виявив бажання проходити службу в органах поліції, що, відповідно до пункту 10 Розділу XI Закону України № 580-VIІI виключає можливість автоматичного переведення працівника міліції на службу в поліцію та є підставою для його звільнення з органів внутрішніх справ за скороченням штатів, а тому спірний наказ прийнято відповідачем правомірно та обґрунтовано, і він скасуванню не підлягає.

7. Зазначена позиція була підтримана і Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

IV. Касаційне оскарження

8. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

9. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій неправомірних дій відповідачів, які полягають у незаконному звільненні через скорочення штатів 04 листопада 2015 року, чим позбавлено можливості реалізувати законне право на подальше проходження служби в поліції. Крім того при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, проте відсутні докази щодо пропонування позивачу будь-яких посад.

10. Водночас ГУМВС України в Одеській області у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

11. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

12. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

17. Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

18. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

19. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".

20. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

21. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

22. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

23. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

24. Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

VI. Позиція Верховного Суду

25. Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

26. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

27. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ Одеського МУ ГУМВС України в Одеській області.

28. Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Одеській області.

29. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

30. В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

31. В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами не з'ясовано дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, в частині чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади.

32. Крім того, судами не з'ясовано питання дотримання відповідачем при звільненні позивача передбаченого статтею 49-2 КЗпП України двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв'язку зі скороченням штатів.

33. Отже, зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання ліквідації установи, в якій він працював, а також чи було запропоновано ОСОБА_1 іншу посаду для працевлаштування.

34. Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

35. З огляду на приписи статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

36. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

37. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

38. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

39. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

40. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

VII. Судові витрати

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

В. М. Шарапа