Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.12.2019 року у справі №819/621/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа №819/621/17

адміністративне провадження №К/9901/30143/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у справі (головуючий суддя - Довга О. І., судді - Гудим Л. Я., Затолочний В. С. ) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області (далі -відповідач, ТУ ДСА), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік"; - стягнути з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16 000 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що позивач, як суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, за січень місяць 2017 року отримав суддівську винагороду в сумі 16000,00 грн, з якою не погоджується, оскільки вважає, що розмір суддівської винагороди регулюється нормами Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та повинен обраховуватися виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, що становить 32000,00 грн. При цьому, розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими нормативно правовими актами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік". Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16 000,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку є порушення гарантованого державою права позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, яке виразилось у застосуванні відповідачем при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за січень місяць 2017 року п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law11~ та не виконанні п.23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law12~.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТУ ДСА подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області задоволено. Скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.05.2017. Прийнято нову постанову, якою в задоволені позову відмовлено.

Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, зазначив, що ~law13~ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме ~law14~ прийнятий пізніше у часі за норми ~law15~, тому при конкуренції положень нормативно-правових актів рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, ~law16~. Про необхідність пріоритетного застосування положень ~law17~ додатково свідчить також і пряма ~law18~одавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law19~: до приведення законодавчих актів у відповідність із ~law20~ вони застосовуються в частині, що не суперечить ~law21~. Додатково суд апеляційної інстанції зауважив, що у зв'язку з прийняттям ~law22~ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

ОСОБА_1 (далі - скаржник) у жовтні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року і залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453 та/або Закону №1402 в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, вважає, що застосування відповідачем при нарахуванні і виплаті скаржнику суддівської винагороди п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law23~ та не виконання п. 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності. Отже, враховуючи, що мінімальна заробітна плата з січня 2017 року дорівнювала 3200 грн, посадовий оклад позивача, як судді, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, з січня 2017 року повинен був дорівнювати 32000,00
грн.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 призначений на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області строком на п'ять років згідно Указу Президента України "Про призначення суддів" № 286/2012 від 24.04.2012 року.

Відповідно до довідки відповідача від 10.04.2017 року № 141 судді Холяві О. І. за січень місяць 2017 року виплачено суддівську винагороду виходячи з посадового окладу 16000,00 грн.

Станом на 01.01.2017 позивач ще не проходив кваліфікаційне оцінювання судді.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 130 Конституції України: розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частина 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 № 1402-VII (далі - ~law25~): суддівська винагорода регулюється ~law26~ та не може визначатися іншими нормативно - правовими актами.

~law27~: базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пункт 22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ~law28~: право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених ~law29~, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності ~law30~.

Пункт 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ~law31~: до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529; 2015 р., № 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Частина 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
07.07.2010 № 2453-VI (далі - ~law34~): посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від
21.12.2016 №1801-VIII (далі - ~law36~): установити в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

~law37~: установити в 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року у розмірі 1600 грн.

Пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі-Закону №1774-VII): установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі-Закону №1774-VII не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Пункт 9 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law40~: до приведення законодавчих актів у відповідність із ~law41~ вони застосовуються в частині, що не суперечить ~law42~.

Стаття 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР): мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Частина 1 статті 8 Закону №108/95-ВР: держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI і утворюватимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3 200 грн) після набрання чинності Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3 200 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема суддів, і водночас передбачив, що "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень".

На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3 200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600 гривень.

Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

З огляду на викладене, Суд вважає, що рішенням суду апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог скаржника.

Позаяк, під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, відповідач діяв у відповідності до приписів вищенаведених правових актів, а тому право скаржника на передбачений ~law47~ розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ~law48~ не порушене.

При цьому, посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини, а також на рішення у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00), "Бурдов проти Росії" (59498/00) і "Сук проти України" ( № 10972/05) є безпідставним, оскільки йому не було зменшено суддівську винагороду або відмовлено у виплаті суддівської винагороди з підстав відсутності бюджетного фінансування.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова