ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа №826/27905/15

адміністративне провадження №К/9901/6678/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року (суддя Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року (колегія суддів у складі: Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І.) у справі № 826/27905/15 за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бялого Максима Глібовича, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправними дій та скасування постанови,

встановив:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бялого М.Г., в якому просила визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялого М.Г. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №49537159 від 8 грудня 2015 року та скасувати зазначену постанову.

Вважала, що у державного виконавця не було правових підстав приймати оскаржувану постанову, оскільки виконавчий документ, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, пред'явлено до виконання з пропуском строку, передбаченого чинним законодавством.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне дослідження доказів, просить скасувати такі судові рішення і прийняти нове - про задоволення позову у повному обсязі. Вважає, що судами неправильно застосовано положення статей 23, 24 Закону України «Про виконавче провадження» в частині визначення строку пред'явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання. Також зазначає, що суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року (справа №3-55гс14).

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. У зв'язку з цим Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що 29 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. вчинено виконавчий напис № 595 про стягнення з ОСОБА_1 за рахунок квартири АДРЕСА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості у розмірі 5494912,21 грн. Внаслідок цього державним виконавцем звернуто стягнення на вказану квартиру, власником якої є ОСОБА_1, яка, в свою чергу, є поручителем ТОВ «Ярес Лідер Груп» за кредитним договором, укладеним між останнім та ВАТ «Ерсте Банк».

Стягувач - ПАТ «Ерсте Банк», яке у подальшому було замінене у виконавчому провадженні на ПАТ «Фідобанк», неодноразово звертався до органів ДВС із заявами про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису.

За наслідками першого пред'явлення виконавчого напису до виконання постановою державного виконавця від 27 грудня 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення).

Далі, 24 січня 2013 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження №36150556 з виконання виконавчого напису.

Постановою державного виконавця від 5 серпня 2014 року виконавчий напис повернуто стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з наявністю встановленої законом заборони щодо проведення виконавчих дій стосовно боржника.

Підставою для прийняття вказаної постанови слугувало те, що 3 червня 2014 року набрав чинності Закону України від 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» згідно з яким заборонено вживати дії щодо примусового стягнення нерухомого житлового майна, відчуженого без згоди власника, якщо таке майно є предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов'язань громадянина за споживчим кредитом, та за умови, що таке нерухоме майно використовується як постійне місце проживання позичальника / майнового поручителя.

Внаслідок чергового пред'явлення виконавчого напису до виконання постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 11 серпня 2015 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку наявністю передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, а саме: неможливістю примусового стягнення нерухомого житлового майна, відчуженого без згоди власника.

Постановою державного виконавця ВПВР управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 18 листопада 2015 року знову відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

2 грудня 2015 року стягувач ПАТ «Фідобанк» повторно звернувся до ВПВР управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про прийняття виконавчого напису від 29 листопада 2012 року № 595.

Постановою державного виконавця від 8 грудня 2015 року, яка і оскаржується у цій справі, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованості за рахунок квартири.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена правомірно, оскільки строк пред'явлення до виконання виконавчого напису не збіг.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із таким висновком, з огляду на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (який діяв на час спірних правовідносин; далі - Закон № 606-XIV).

Частиною другою статті 17 Закону № 606-XIV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, у тому числі, такі виконавчі документи виконавчі написи нотаріусів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За змістом частини першої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Статтею 22 Закону № 606-XIV визначено строки пред'явлення виконавчих документів до виконання.

Відповідно до частини першої вказаної статті виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 91 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Частиною другою вказаної статті визначено, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 606-XIV у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Статтею 47 Закону № 606-XIV наведено випадки, за яких виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі.

Зокрема, виконавчий документ повертається, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пункт 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV).

Частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 727/1256/16-ц), аналізуючи положення статей 22, 23, 47 Закону № 606-XIV, дійшла висновку, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

Тобто після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення, і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судами, постановою державного виконавця від 5 серпня 2014 року виконавчий напис від 29 листопада 2012 року № 595 повернуто стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв'язку з наявністю встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Тобто, виконавчий документ було повернуто у зв'язку з неможливістю його виконання, а тому, з урахуванням установлених фактичних обставин справи, суди дійшли правильного висновку, що згідно з приписами частини третьої статті 23 Закону № 606-XIV річний строк для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання встановлюється з дня повернення такого документа (5 серпня 2014 року) і перебіг строку починається заново.

Судами встановлено, що стягувач звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження 29 липня 2015 року, тобто, до закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, однак постановою від 11 серпня 2015 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із наявністю передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. З аналогічних підстав та у зв'язку з неможливістю виконати виконавчий напис було відмовлено у відкритті виконавчого провадження і постановою державного виконавця від 18 листопада 2015 року.

При цьому, за приписами частини третьої статті 23 Закону №606-XIV в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Лише 8 грудня 2015 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з виконання цього виконавчого документа. При цьому, строк пред'явлення до виконання виконавчого напису від 29 листопада 2012 року № 595 переривався пред'явленням його до виконання.

Враховуючи викладене Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 8 грудня 2015 року, оскільки строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не закінчився.

Отже, доводи заявника касаційної скарги про те, що звернення стягувача у грудні 2015 року відбулося поза межами строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання ґрунтуються на помилковому тлумаченні статей 22, 23 Закону № 606-XIV.

Стосовно посилань касаційної скарги на неврахування судами постанови Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року (справа № 3-55гс14), Суд звертає увагу, що у цьому рішенні Верховний Суд України не висловлював правової позиції щодо застосування певних норм матеріального права з підстав неоднакового їх застосування судами, а відмовив у задоволенні заяви заявника, оскільки обставини, що були підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені у цій справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді В.М. Бевзенко

О.В. Білоус