ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа № 813/2751/17

провадження №№ К/9901/301/18, К/9901/313/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання незаконним та скасування рішення від 30 грудня 2016 року № 908, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року, прийняту у складі судді Брильовського Р. М., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Яворського І. О. (доповідач), Кухтея Р. В., Носа С. П.

І. Суть спору

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі також відповідач, Краматорський прикордонний загін), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника Краматорського прикордонного загону від 19 червня 2017 року № 190.

2. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив таке.

2.1. 29 червня 2017 року позивача ознайомлено з наказом від 19 червня 2017 року № 190 «Про притягнення до матеріальної відповідальності», який видано на підставі постанови Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 234/1026/17, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєні дорожньо-транспортної пригоди. Однак, постановою Апеляційного суду Донецької області від 15 травня 2017 року зазначену постанову скасовано, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративній правопорушення (далі - КУпАП) у встановленому законом порядку не доведена.

2.2. За твердженням позивача, висновок службового розслідування, складений командуванням Львівського прикордонного загону та наданий до Краматорського прикордонного загону, не містить причинно-наслідкового зв'язку між діями позивача та наслідками, які ставляться йому в провину, і не містить установленої форми провини винної особи, з вини якої настала пряма матеріальна шкода.

3. Відповідач позов не визнав.

3.1. У запереченні проти позову відповідач наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності згідно зі спірним наказом.

3.2. Зокрема, Краматорський прикордонний загін зауважив, що названий наказ видано у відповідності до вимог пункту 23 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (далі - Положення № 243/95-ВР) з огляду на доведеність факту завдання позивачем матеріальної шкоди.

3.3. Щодо посилань ОСОБА_1 на факт скасування Апеляційним судом Донецької області постанови Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2017 року у справі № 234/1026/17 відповідач наголосив, що апеляційний суд, скасувавши вказане судове рішення, не задовольнив вимог апеляційної скарги в частині встановлення факту його невинуватості у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а провадження у справі закрив з підстав закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 перебував на дійсній військовій службі у ВЧ 2144 Державної прикордонної служби України м. Львів з 20 червня 2014 року по 18 жовтня 2016 року.

5. 18 жовтня 2016 року згідно з наказом Голови Держприкордонслужби України від 3 жовтня 2016 року № 971-ос (розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби України від 3 жовтня 2016 року № Т/30 - 8395) ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження військової служби до 11 прикордонного загону м. Краматорськ Східного регіонального управління Держприкордонслужби України, що знаходився у зоні проведення антитерористичної операції.

6. Наказом начальника Краматорського прикордонного загону від 19 жовтня 2016 року № 423-ос ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Краматорського прикордонного загону.

7. Поряд із цим, 5 серпня 2016 року за участю ОСОБА_1 сталась дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до пошкодження транспортного засобу, яким він керував.

8. Цього ж для за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань унесено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України.

9. Постановою слідчого Сокальського відділення поліції Червоноградського відділу поліції ГУНП у Львівській області від 3 жовтня 2016 року зазначене кримінальне провадження закрито з підстав відсутності складу кримінального правопорушення. При цьому за висновком слідчого у діях ОСОБА_1 містяться ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а копію постанови направлено до Управління патрульної поліції міста Львова для вирішення питання щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

10. 23 січня 2017 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 251741 і направлено його до Краматорського міського суду Донецької області.

11. Краматорський міський суд Донецької області постановою від 10 квітня 2017 року у справі № 234/1026/17 (провадження № 3/234/337/17) провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП (по факту адміністративного правопорушення від 5 серпня 2016 року) закрив у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, указаних у частині четвертій статті 38 КУпАП.

12. За висновком Краматорського міського суду Донецької області, викладеному в зазначеній постанові, у діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, оскільки скоєна дорожньо-транспортна пригода знаходиться в причинному зв'язку з допущеним ОСОБА_1 порушенням пункту 12.1 Правил дорожнього руху.

13. Апеляційний суд Донецької області постановою від 15 травня 2017 року у справі № 234/1026/17 (провадження № 33/775/132/2017) скасував указану постанову Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2017 року та закрив провадження по справі на підставі статті 38 КУпАП України, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності.

14. При цьому апеляційний суд, ухвалюючи вказане судове рішення, виходив із того, що суд у порушення вимог пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП фактично розглянув адміністративну справу по суті, а саме допитав особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідив матеріали, що є у справі, надавши їм оцінку, та визнав ОСОБА_1 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення.

15. Водночас на підставі наказу начальника Львівського прикордонного загону від 4 травня 2017 року № 501-аг відносно військовослужбовця Краматорського прикордонного загону сержанта ОСОБА_1 проведено службове розслідування з метою визначення та відшкодування завданої шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скоєної 5 серпня 2016 року на службовому транспортному засобі Volkswagen Amarok, військовий номер НОМЕР_1.

16. 22 травня 2017 року начальником Львівського прикордонного загону затверджено висновок службового розслідування щодо визначення та відшкодування завданої шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспортного засобу Volkswagen Amarok, військовий номер НОМЕР_1 Львівського прикордонного загону під керуванням сержанта ОСОБА_1 В основу цього висновку в частині винуватості ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди покладені висновки Краматорського міського суду Донецької області, наведені в постанові від 10 квітня 2017 року у справі № 234/1026/17.

17. Наказом начальника Краматорського прикордонного загону від 19 червня 2017 року № 190 «Про притягнення до матеріальної відповідальності», з посиланням на підпункт «г» пункту 3 розділу І Положення № 243/95-ВР, інспектора прикордонної служби 3 категорії - водія 3 відділення інспекторів прикордонної служби мобільної прикордонної застави «Краматорськ» сержанта ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності в сумі 502346,76 гривень. Цим же наказом головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) наказано утримати встановленим порядком з відповідача кошти в указаній сумі.

18. Вважаючи протиправним зазначений наказ Краматорського прикордонного загону, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

19. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 31 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував наказ начальника Краматорського прикордонного загону від 19 червня 2017 року № 190 «Про притягнення до матеріальної відповідальності».

20. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що в спірних правовідносинах не встановлено вину позивача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а тому підстави для притягнення його до матеріальної відповідальності відсутні.

21. Зокрема, за висновками судів, станом на час видачі відповідачем оскаржуваного наказу постанова Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2017 року була скасована, а інших доказів вини позивача службовим розслідуванням не встановлено.

22. Апеляційний суд також зазначив, що відповідач не навів обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, в той час як Положенням № 243/95-ВР передбачено й обмежену матеріальну відповідальність.

23. Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, спірний наказ видано з порушенням місячного строку, визначеного пунктом 23 Положення № 243/95-ВР.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

24. Краматорський прикордонний загін і Львівський прикордонний загін подали касаційні скарги, у яких посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

25. У касаційних скаргах автори просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про відмову в позові.

26. В обґрунтування касаційних скарг заявники зауважили на помилковості висновків судів про те, що спірний наказ ґрунтується виключно на постанові суду, яку скасовано, адже, за твердженням авторів касаційних скарг, указаний наказ видано на підставі висновку службового розслідування від 22 травня 2017 року, яке проведено відповідно до вимог Положення № 243/95-ВР.

27. Також заявники зауважили на чинності постанови слідчого Сокальського відділення поліції Червоноградського відділу поліції ГУНП у Львівській області від 3 жовтня 2016 року про закриття кримінального провадження, якою, за висновком скаржників, констатовано наявність у діянні ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

28. До того ж скаржники вважають, що оскільки позивач відмовився від позовних вимог до Львівського прикордонного загону, справа не підлягала розгляду Львівським окружним адміністративним судом та її слід було передати для розгляду до Донецького окружного адміністративного суду як до суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебувають як ОСОБА_1, так і Краматорський прикордонний загін.

29. Відповідач подав відзиви на вказані касаційні скарги, у яких, наполягаючи на безпідставності останніх, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

30. Частиною другою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

31. За правилом пункту 3 частини першої статті 22 цього ж Кодексу суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду.

32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. За змістом частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, та норми якої кореспондують із статтею 129 Конституції України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

34. Згідно з частиною десятою статті 294 КУпАП, яка регулює набрання постановою судді у справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови, постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

35. Питання відповідальності особового складу Державної прикордонної служби України врегульовано статтею 33 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», відповідно до якої військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень, керуючись Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами та наказами прямих начальників. Наказ, який є явно злочинним, виконанню не підлягає. Посадові особи, які віддали такий наказ, несуть відповідальність і відшкодовують заподіяну внаслідок його виконання шкоду згідно із законом.

За протиправні дії чи бездіяльність військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України несуть відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих цим Законом повноважень, не несуть відповідальності за заподіяну не з їх вини іншим особам майнову шкоду. Така шкода у разі недоведення вини цих осіб компенсується відповідно до законів за рахунок Державного бюджету України.

36. Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, врегульовані правовими нормами Положення № 243/95-ВР.

37. Так, за змістом пункту 2 Положення № 243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов'язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

38. Пунктами 3 - 5 Положення № 243/95-ВР визначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоди.

У разі притягнення особи, яка заподіяла матеріальну шкоду державі, до кримінальної відповідальності командир (начальник) військової частини зобов'язаний подати щодо неї цивільний позов до суду на суму невідшкодованої шкоди.

Час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнено до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

39. Згідно з пунктами 16 - 18 Положення № 243/95-ВР розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України.

Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

У разі виявлення нестачі майна, термін експлуатації якого на день ревізії (перевірки) або інвентаризації закінчився, або у разі неможливості встановити час його втрати відшкодування заподіяної шкоди провадиться в розмірі 25 відсотків, а для госпрозрахункових підприємств, організацій та установ - у розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає (з урахуванням коефіцієнта кратності).

Суму стягнень за втрачене майно може бути зменшено командиром (начальником) військової частини за письмовим дозволом вищого за підлеглістю командира (начальника), а у випадках, передбачених законодавством України - судом, залежно від обставин, за яких заподіяно шкоду, ступеня вини та матеріального стану винної особи, за винятком випадків заподіяння шкоди злочинними діями, вчиненими в особистих корисливих цілях (пункт 16 Положення № 243/95-ВР).

Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п'ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми (пункт 17 Положення № 243/95-ВР).

Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності.

Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту.

Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування (пункт 18 Положення № 243/95-ВР).

40. При цьому відповідно до пункту 19 Положення № 243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено:

в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка;

якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду;

вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено;

умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;

чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків;

ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;

умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

41. Згідно з пунктом 23 Положення № 243/95-ВР командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню. У разі, коли шкоду заподіяно кількома особами, у наказі визначається точний розмір суми, що стягується окремо з кожної особи з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин. Наказ доводиться до відома винної особи (винних осіб) під розписку. Наказ може бути оскаржено вищому командиру (начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. У разі, коли у місячний термін з дня закінчення розслідування винну особу до матеріальної відповідальності не притягнуто, відшкодування заподіяної державі шкоди провадиться шляхом подання позову до відповідного суду.

VІ. Висновки Верховного Суду

42. З огляду на приписи статей 19, 22 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, а також беручи до уваги, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача у справі є м. Львів, Львівський окружний адміністративний суд, розглянувши справу по суті, порушення правил територіальної підсудності адміністративних справ не допустив.

43. Верховний Суд погоджується з позицією судів про недоведеність належними доказами вини позивача у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди та, відповідно, наявності підстав для покладення на нього повної матеріальної відповідальності згідно з оскаржуваним наказом, зважаючи на таке.

44. Передусім правильним є висновок судів про відсутність будь-якого обґрунтування в спірному наказі від 19 червня 2017 року щодо вини ОСОБА_1 у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди, окрім посилання на висновок службового розслідування від 22 травня 2017 року та постанову Краматорського міського суду Донецької області, наведені в постанові від 10 квітня 2017 року у справі № 234/1026/17.

45. Своєю чергою, зважаючи на той факт, що вказана постанова Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2017 року скасована згідно з постановою Апеляційного суду Донецької області постановою від 15 травня 2017 року, яка набрала законної сили негайно після її винесення, то й посилання в оскаржуваному наказі на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2017 року, а так само й на висновок службового розслідування від 22 травня 2017 року, є вочевидь безпідставним.

46. До того ж Верховний Суд указує на неспроможність аргументів авторів касаційних скарг щодо констатації в постанові слідчого про закриття кримінального провадження наявності у діянні позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, адже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, таке процесуальне рішення органу досудового розслідування лише засвідчує факт відсутності складу кримінального правопорушення та визначає необхідність перевірки наявності в діянні відповідної особи ознак адміністративного правопорушення.

47. Крім того, правильним є висновок апеляційного суду про те, що відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, в той час як Положенням № 243/95-ВР передбачено як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, своєю чергою, в порядку судового контролю зобов'язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

48. Зважаючи на відсутність будь-яких належних і допустимих у силу вимог закону доказів вини ОСОБА_1 у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди та зазначені вище обставини, Верховний Суд констатує, що начальник Краматорського прикордонного загону, видаючи наказ від 19 червня 2017 року № 190, діяв необґрунтовано та з порушенням вимог закону.

49. Разом із цим, під час касаційного розгляду знайшли підтвердження доводи касаційних скарг про відсутність факту видання спірного наказу з порушенням місячного строку, визначеного пунктом 23 Положення № 243/95-ВР, адже, як вже зазначено, висновок відповідного службового розслідування затверджено 22 травня 2017 року, а наказ про притягнення позивача до матеріальної відповідальності видано 19 червня 2017 року.

50. Водночас, така помилка апеляційного суду не вплинула та не могла вплинути на правильність результату розгляду справи по суті.

51. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для задоволення позову та з обраним способом захисту порушених указаним протиправним рішенням відповідача прав позивача.

52. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. З огляду на викладене, висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, а порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині дослідження зібраних у справі доказів не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

54. Таким чином, відповідно до приписів статті 350 КАС України касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

55. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України та касаційну скаргу Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 813/2751/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець