Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.12.2018 року у справі №803/849/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року

Київ

справа №803/849/18

адміністративне провадження №К/9901/67936/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації ОСОБА_3 про призначення тимчасової допомоги дітям та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Костюкевича С.Ф. від 02 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Старунського Д.М., Багрія В.М, Рибачука А.І., від 22 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до начальника управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації ОСОБА_3, в якому просила:

- зобов`язати призначити Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації тимчасову державну допомогу дітям та стягнути кошти на утримання двох малолітніх дітей одним платежем, що становить 18368,00 грн. з дня подання заяви до Волинського окружного адміністративного суду;

- стягнути з судді Апеляційного суду Волинської області ОСОБА_7. кошти в розмірі 5000 грн. на відшкодування шкоди завданої нечинним рішенням;

- стягнути з начальника Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації ОСОБА_3 кошти в розмірі 5000 грн. на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона уклала шлюб з ОСОБА_4 . У шлюбі народилися двоє дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Під час шлюбу чоловік не проживав разом з позивачем та дітьми. 13 жовтня 2016 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області (справа № 161/10251/16-ц) вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання двох неповнолітніх дітей, починаючи з 09 серпня 2016 року до досягнення ними повноліття. Згідно довідок розрахунку від 14 червня 2017 року, 20 лютого 2017 року та від 25 січня 2018 року Луцького відділу державної виконавчої служби міста Волинської області за виконавчим листом Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/10251/16-ц аліменти ОСОБА_4 не сплачуються. Відтак, на думку позивача, вона має право, як мати неповнолітніх дітей, на призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів. Свої вимоги про стягнення з судді Апеляційного суду Волинської області ОСОБА_7. коштів в розмірі 5000 грн. на відшкодування шкоди завданої нечинним рішенням, обґрунтовує тим, що ухвалою Апеляційного суду Волинської області про повернення апеляційної скарги у справі № 161/2964/18 від 02 травня 2018 року в цивільній справі у зв`язку з несплатою судового збору, порушено її конституційне право на захист у суді та завдано моральної шкоди. Свої вимоги про стягнення з начальника Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації ОСОБА_3 коштів в розмірі 5000 грн. обґрунтовує тим, що протиправна відмова рішенням від 02 березня 2018 року у призначенні допомоги, завдала позивачу моральної школи, оскільки позбавила можливості ОСОБА_1 утримувати двох неповнолітніх дітей.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Волинського окружного адміністративного від 11 травня 2018 року у відкритті провадження в частині позовних вимог до судді Апеляційного суду Волинської області ОСОБА_7. про визнання нечинними та скасування ухвали судді Апеляційного суду Волинської області ОСОБА_7. від 02 травня 2018 року про повернення апеляційної скарги, відшкодування з судді Апеляційного суду Волинської області ОСОБА_7. моральної шкоди в розмірі 5000 грн. завданої незаконним рішенням відмовлено, оскільки дані вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, позивачка не надала всіх необхідних документів для отримання тимчасової державної допомоги, а тому, Управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації правомірно відмовлено у призначенні допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 14 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона Н.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_1 до начальника управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації ОСОБА_3 про призначення тимчасової допомоги дітям та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапу В.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на утриманні позивача знаходяться двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2016 року у справі №161/10251/16/ц з ОСОБА_4 на користь позивача були стягнуті аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 09 серпня 2016 року і до досягнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повноліття.

Судами також встановлено, що позивач 26 січня 2018 року звернулась до Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області із заявою про призначення тимчасової державної допомоги дітям, до якої були надані наступні документи:

1) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернутись для призначення усіх видій соціальної допомоги;

2) довідка про користування земельними ділянками, видана Княгининівською сільською радою від 18 січня 2018 року;

3) довідка про не перебування на обліку в центрі зайнятості від 19 січня 2018 № 04-14/0350282;

4) копія виконавчого листа про стягнення аліментів від 13 жовтня 2016 року;

5) копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 ;

6) копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ;

7) копія рішення Луцького міськрайонного суду про розірвання шлюбу від 30 квітня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ;

8) копія рахунку для зарахування призначених сум допомоги.

При поданні позивачем вищевказаної заяви, відповідальним працівником Управління соціального захисту населення Луцької РДА у даній заяві зроблено запис про необхідність подання ОСОБА_1 до 26 лютого 2018 року додаткових документів, а саме: довідки з Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, що підтверджує факт несплати аліментів та довідку з центру зайнятості, а також копії трудової книжки. ОСОБА_1 ознайомлена, з документами які їй необхідно було долучити, що підтверджується її особистим підписом на цій заяві.

Судами встановлено, що позивачем будь-яких довідок з Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про розмір аліментів на адресу їх управління з часу подання заяви - 25 січня 2018 року по 02 березня 2018 року не додано.

Відтак, за результатами розгляду заяви та доданих документів відповідачем прийнято рішення від 02 березня 2018 року про відмову ОСОБА_1 , як матері неповнолітніх дітей, в призначені тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник наголошує, що суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінку тому факту, що позивач не отримує аліментів від ОСОБА_4 на утримання малолітніх дітей, відтак має право на допомогу відповідно до Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189 (далі - Порядок № 189).

Від начальника управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини восьмої та частини дев`ятої статті 181 Сімейного кодексу України, якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Спірні правовідносини сторін регулюються Порядком № 189.

Пунктом 1 цього Порядку встановлено, що він визначає механізм надання тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання (перебування) їх невідоме (далі - тимчасова допомога).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що тимчасова допомога, серед іншого, призначається у разі, коли рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв`язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення.

Перелік документів, які необхідно подати органу соціального захисту населення за місцем проживання (перебування) для призначення тимчасової допомоги, встановлений пунктом 6 Порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку тимчасова допомога призначається кожні шість місяців починаючи з місяця, в якому подано заяву з усіма необхідними документами. У разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє одержувачу про те, які документи повинні бути подані протягом місяця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 при прийомі заяви про призначення допомоги під підпис було повідомлено, що в місячний термін вона має додатково подати до заяви довідку з Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, що підтверджує факт несплати аліментів та довідку з центру зайнятості, а також копію трудової книжки.

Рішення про призначення або відмову в призначенні тимчасової допомоги приймається органом соціального захисту населення протягом 10 календарних днів після надходження усіх необхідних документів.

Суди дійшли висновку про те, що покладення судом обов`язку здійснити виплату позивачу тимчасової допомоги, попри неподання ОСОБА_1 необхідних документів буде втручанням у дискреційні повноваження Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації, що чинним законодавством не допускається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 699/34/17.

Відтак, суди правомірно прийшли до висновку, що оскільки позивач не надала Управлінню соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації усі визначені Порядком документи, необхідні для призначення тимчасової допомоги, то останнім правомірно прийнято рішення про відмову в наданні такої допомоги.

Колегія суддів також враховує те, що позивач не позбавлена права на отримання тимчасової допомоги , виконавши вимоги, які встановлені Порядком № 189.

З приводу вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 21 лютого 2019 року у справі № 670/499/16-а.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. пункт 109,110 рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (no. 1)»), серія А, № 30, пункт 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, п. 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, пункт 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, пункт 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Кечко проти України» (заява № 63134/00) суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: В.І. Желєзний

В.М. Шарапа