Історія справи

Постанова КАС ВП від 14.06.2018 року у справі №826/11959/16
Ухвала КАС ВП від 05.06.2018 року у справі №826/11959/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 червня 2018 року

справа №826/11959/16

адміністративне провадження №К/9901/39365/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.

за участю представників

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 02 серпня 2016 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року (судді - Горяйнов А.М., Желтобрюх І.Л., Мамчур Я.С.) у справі №826/11959/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення рішення,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2016 року № 102-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2016 року № 102-1305.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується факт проведення відповідачем оцінки транспортного засобу позивача, а тому не зрозуміло чим керувався податковий орган (якими даними та розрахунками) при нарахуванні позивачу транспортного податку. Окрім того, суд першої інстанції зазначив про те, що місцеві ради, згідно вимог податкового законодавства, мають обов'язково встановити транспортний податок. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно інформації, розміщеної на веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, вартість автомобіля, що перебуває у власності позивача становить понад 1033500,00 гривень. Відтак такий автомобіль у 2016 році належав до об'єктів оподаткування транспортним податком.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач у справі подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить рішення суд апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року.

Заявник касаційної скарги, зазначає про те, що податковим органом не надано доказів визначення об'єкту оподаткування транспортним податком у 2016 році.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган зазначає, що автомобіль позивача у справі у 2016 році належав до об'єкту оподаткування транспортним податком. Окрім того, відповідач у справі зазначає про те, що при винесенні податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні Податковим кодексом України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач є власником транспортного засобу марки Land Rover, модель Range Rover Sport, з об'ємом двигуна 2995 куб. см., 2014 року випуску, дата реєстрації транспортного засобу - 20 березня 2014 року.

06 червня 2016 року податковим органом сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення № 012-1305, яким визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000 гривень.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції також витребувано у позивача відомості про пробіг його автомобіля, з метою розрахунку на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA) середньоринкової вартості транспортного засобу марки Land Rover, модель Range Rover Sport, з об'ємом двигуна 2995 куб. см., 2014 року випуску, із врахуванням фактичного пробігу автомобіля, згідно якого середньоринкова вартість транспортного засобу позивача становить понад 1033500, 00 гривень

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

01 січня 2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, місцеві податки і збори у місті Києві встановлені рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629. З метою приведення вказаного рішення у відповідність із вимогами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України Київська міська рада прийняла рішення від 11 лютого 2016 року № 103/103, яким внесла зміни у тому числі до пункту 2 Положення про транспортний податок, яким визнаний об'єкт оподаткування транспортним податком. Відповідно до пункту 2 Положення про транспортний податок, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 у редакції, що діє з 19 лютого 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Водночас, 24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспорн6им податком.

Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24 грудня 2015 року № 909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1 378 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1 033 500 гривень.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 гривень та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. № 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку N 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:С ср= Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100),де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні;Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4Порядку № 403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри:марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс;тип та робочий об'єм двигуна;потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (п. 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвиткуінформаціїпро автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача. Таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Суд вважає, що відповідачем не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. При цьому, судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Стосовно здійснення розрахунку середньоринкової вартості автомобіля судом апеляційної інстанції Суд зазначає таке.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Положення пункту 13 Методики передбачають, що середньоринкову вартість автомобіля розраховує Мінекономрозвитку та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом використовується інформація про автомобілі, яка отримана від Мінекономрозвитку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду.

Суди не можуть підміняти органи державної влади та здійснювати покладені на них повноваження, розрахунок середньоринкової вартості автомобіля здійснений судом апеляційної інстанції не може бути достовірним доказом, оскільки не враховує певних параметрів, які були актуальні на час визначення податкового зобов'язання у 2016 році.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з вищенаведеним суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд також зазначає, що з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення, враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи має вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року у справі №826/11959/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер