Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.06.2018 року у справі №808/1313/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №808/1313/16

адміністративне провадження №К/9901/18425/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року (суддя Семененко М.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (головуючий суддя Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі за позовом Запорізького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

21 квітня 2016 року Запорізький районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - Відділ) звернувся до суду з позовом до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень від 02 лютого 2016 року №000002, №000003 та від 09 березня 2016 року №0000991700, №0001001700.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі статті 100, пункту 9 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання позову та постановлення ухвали; далі - КАС України) в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись з постановленими судами попередніх інстанцій ухвалами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив вказані рішення судів скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Відділ зазначив про те, що ним вчасно (26 лютого 2016 року) було подано до Головного управління ДФС у Запорізькій області заперечення на акт перевірки від 17 лютого 2016 року №04/2211/08672561 та рішення від 02 лютого 2016 року №000002, №000003; до того ж, рішень від 09 березня 2016 року №0000991700, №0001001700 він не отримував та про їх існування йому стало відомо лише у квітні 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не подав.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

В подальшому справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Згідно із частиною 1 статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Як було встановлено частиною 2 статті 5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (частина 2 статті 49 КАС України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулює Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).

За змістом пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону №2464).

Згідно із частиною 4 статті 8 Закону №2464 порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до підпункту 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Разом з тим, за положеннями пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цей Кодекс не регулює питання зокрема погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 1.3 статті 1 Податкового кодексу України).

Виходячи з наведеного, єдиний внесок, його правова природа, мета та сфера регулювання тощо складають окремий правовий інститут, а облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає Закон №2464.

Частиною ж 14 статті 25 Закону №2464 встановлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.

При цьому, процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею ж 100 КАС України було закріплено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

При цьому, сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Поважними ж причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Як вже вказувалось в цій постанові, з позовом про визнання протиправними та скасування рішень від 02 лютого 2016 року №000002, №000003 та від 09 березня 2016 року №0000991700, №0001001700 (які згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень були отримані позивачем відповідно 23 лютого 2016 року (про що він також зазначав в позовній заяві) та 12 березня 2016 року) Відділ звернувся 21 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Посилання позивача як в апеляційній, так і в касаційній скаргах на те, що ним вчасно (26 лютого 2016 року) було подано до Головного управління ДФС у Запорізькій області заперечення на акт перевірки від 17 лютого 2016 року №04/2211/08672561 та рішення від 02 лютого 2016 року №000002, №000003, як правильно відзначив апеляційний суд, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки належних доказів в підтвердження їх дійсного подання (надіслання) до податкового органу (списку згрупованих поштових відправлень, інших доказів поштової служби або відмітки про прийняття канцелярією адресата) надано не було; подана ж копія витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції не може бути розцінена як такий належний доказ, оскільки свідчить лише про внутрішню реєстрацію документів установою.

Доводи ж Відділу про те, що рішень від 09 березня 2016 року №0000991700, №0001001700 він не отримував та про їх існування йому стало відомо лише у квітні 2016 року (на підтвердження чого надано копію витягу з журналу вхідної кореспонденції) спростовуються наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення й, до того ж, не узгоджуються з самим змістом позовної заяви, в якій Відділ зазначав, що оскаржувані рішення від 09 березня 2016 року він отримав 30 березня 2016 року.

До того ж, зазначена копія витягу з журналу вхідної кореспонденції містить дані лише за 23 та 24 лютого 2016 року.

Отже, поважних причин, які перешкоджали йому подати до суду позовну заяву у встановлений строк, позивачем не наведено.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду, відсутність підстав для визнання причин пропуску ним цього строку поважними та, як наслідок, - залишення позову без розгляду ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на відсутність підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права при ухваленні судових рішень, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Запорізького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду