Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №2а-9186/12/2670

касаційне провадження №К/9901/28190/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді: Мєзєнцева Є.І., Літвіна Н.М.) у справі № 2а-9186/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.08.2010 №2564/17-04 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2090449,8грн. основного платежу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами її останнього розгляду Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 20.09.2016 позов залишив без розгляду.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.11.2016 залишив ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 без змін.

ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 скасувати та направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, частини другої статті 8, статтей 17, 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, зазначає, що предметом позову у цій справі є майнові вимоги про скасування акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення від 05.08.2010 №2564/17-04) суб'єкта владних повноважень, на оскарження яких відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) не поширюється позовна давність (строки звернення до адміністративного суду).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанції встановлено такі обставини.

Предметом позову у цій справі є вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.08.2010 №2564/17-04 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2090449,8грн. основного платежу.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення, копію вказаного повідомлення-рішення позивач отримала 16.08.2010 (т. 1 а.с. 24).

Не погоджуючись з вказаним актом індивідуальної дії, позивач у липні 2011 року звернулася до адміністративного суду з цим позовом. При цьому позивач порушила питання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на перебування на лікарняному у період з 14.12.2010 по 18.04.2011, у зв'язку з вагітністю (згідно з листком непрацездатності від 14.12.2010 №001653), а також у відпустці по догляду за дитиною, починаючи з 19.04.2011 (згідно з наказом голови правління Публічного акціонерного товариства «Апекс-банк» від 19.04.2011 №25-11).

Залишаючи позов без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач, звернувшись до суду у липні 2011 року з позовом про скасування акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень від 05.08.2010, пропустила місячний строк звернення до суду, визначений частиною п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення права на оскарження), без поважних на те причин.

Визнаючи причини пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, попередні судові інстанції керувалися тим, що позивач не обґрунтувала підстав неможливості реалізувати своє право на оскарження у період з 17.08.2010 по 13.12.2010.

Виходячи зі змісту частин першої та третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення права на оскарження) адміністративний позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами, якими можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 3.7 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI було внесено зміни до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які набули чинності з 30.07.2010.

Згідно із зазначеними змінами частиною п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп можна зробити висновок про те, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Відповідно, обчислення строку звернення особи до суду здійснюється за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється у разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізовано право на позов.

Судами попередніх інстанцій встановлено момент, з якого у позивача виникло право на звернення до суду з позовом - день, коли позивач дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а саме: 16.08.2010 - дата отримання копії оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.08.2010 №2564/17-04, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення (т. 1 а.с. 24).

Враховуючи те, що право на звернення до суду з позовом про скасування рішення суб'єкта владних повноважень виникло у позивача у липні 2010 року, застосуванню підлягає місячний строк звернення до адміністративного суду, визначений у частині п'ятій статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI), незважаючи на те, що позивач звернулася до суду у липні 2011 року.

Наслідки пропуску строків звернення до суду встановлені частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій чинній на момент вчинення процесуальної дії), відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Судами попередніх інстанцій надавалась оцінка наведеним у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з позовом підстав, в результаті чого зазначена причина - перебування на лікарняному та у відпустці по догляду за дитиною не визнана поважною, оскільки такі обставини виникли з 14.12.2010 (згідно з листком непрацездатності від 14.12.2010 №001653), а встановлений процесуальним законом місячний строк звернення до суду закінчився 16.09.2010.

Тобто позивачем фактично не наведено обґрунтувань, які слугували б об'єктивною перешкодою звернутися до суду з позовом у період з моменту закінчення встановленого процесуальним законом строку на звернення до суду з позовом (16.09.2010) до моменту видачі наказу про надання відпустки по догляду за дитиною (14.12.2010).

Суд касаційної інстанції вважає, що при вирішенні питання поважності пропуску процесуального строку необхідно враховувати обставини, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого процесуальним законом строку на звернення до суду з позовом до моменту фактичної реалізації такого права.

Керуючись процесуальним аспектом цієї справи, суд касаційної інстанції вважає, що оскільки наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду з позовом не охоплювали період з 16.09.2010 по 14.12.2010, то висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для поновлення усього пропущеного строку на реалізацію права на позов (з 16.09.2010 по 19.08.2011) є обґрунтованим.

Враховуючи те, що процесуальний аспект цього спору характеризується невиправдано коротким строком звернення до суду з позовом, а справа для позивача має значний приватний інтерес та виняткове майнове значення (предметом оскарження є акт індивідуальної дії податкового органу про визначення податкового зобов'язання в сумі 2090449,8грн.), для забезпечення справедливого балансу матеріально-правового та процесуального аспектів розгляду справи, суд вважає за необхідне при вирішенні цієї справи врахувати таке.

Судом з'ясовано, що Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 2090449,8грн., яка виникла у зв'язку з несплатою податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 05.08.2010 №2564/17-04, яке оскаржується у цій справі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 у справі №2а-1278/11/2670 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказане судове рішення в касаційному порядку не оскаржувалося.

При вирішенні справи №2а-1278/11/2670 суд апеляційної інстанції надав оцінку правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.08.2010 №2564/17-04, в результаті чого дійшов висновку про відсутність підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2090449,8грн. за вказаним актом індивідуальної дії.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 у справі №2а-9186/12/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк