Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 квітня 2018 року

справа №816/1770/16

адміністративне провадження №К/9901/1367/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у складі судді Канигіної Т.С. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року у складі суддів Донець Л.О., Бенедик А.П., Мельникова Л.В. у складі колегії суддів у справі № 816/1770/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький сталеливарний завод» до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В :

27 жовтня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеварний завод» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу, з мотивів протиправності та безпідставності їх прийняття.

11 вересня 2017 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року, адміністративний позов Товариства задоволений частково, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 20 вересня 2016 року № 0002111401, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 072 032 грн та № 0002101401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 925 437 грн 75 коп. у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із правомірності формування позивачем, як платником податку витрат, недоведеності податковим органом податкових правопорушень покладених в основу зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що під час перевірки відповідач, не досліджуючи первинної документації Товариства за третій та четвертий квартали 2012 року, дійшов безпідставного висновку про порушення Товариством пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України. Контролюючим органом не здійснювалось дослідження взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Брюстор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова комплектація" в частині виробництва продукції у грудні 2012 року, актом перевірки не зазначено кількість та власника готової продукції привласнену позивачем починаючи з грудня 2012 року.

Твердження відповідача про порушення Товариством податкового законодавства, яке полягає у віднесенні на собівартість безоплатно отриманої продукції, не ґрунтується на первинних бухгалтерських документах, фактичних обставинах здійснення господарських операцій та є лише припущенням відповідача.

20 грудня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Полтавській області подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати в частині задоволення позовних вимог постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року по справі № 816/1770/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні позову повністю.

Посилаючись на порушення застосування судами положень пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, відповідач доводить помилковий висновок судів попередніх інстанцій про відсутність неправомірного віднесення Товариством до собівартості витрат по безоплатно отриманій готовій продукції.

Заявник касаційної скарги посилається на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, не зазначаючи при цьому у чому полягає неправильне застосування судами наведених норм матеріального права.

19 січня 2018 року після усунення недоліків касаційної скарги викладених в ухвалі від 26 грудня 2017 року, ухвалою Верховного Суду відкрите касаційне провадження за скаргою податкового органу та витребувано справу № 816/1770/16 з Полтавського окружного адміністративного суду.

31 січня 2018 року справа № 816/1770/16 надійшла на адресу Верховного Суду.

5 лютого 2018 року представником позивача наданий відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, в якому він просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на правильне застосування судами при розгляді справи норм матеріального і процесуального права.

Відзивом наведені аргументи спростування доводів відповідача щодо встановлення податкового правопорушення за третій - четвертий квартали 2013 року, які знаходяться за межами 1095 днів, оскільки граничний термін подання документів за ці періоди сплив 28 лютого 2013 року, внаслідок чого документи не були та не могли бути предметом перевірки. Всі ці обставини за позицією Товариства досліджені та встановлені судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, висновки судів не спростовані заявником касаційної скарги.

Акт про відмову в надані документів складений податковим органом в односторонньому порядку не відповідає вимогам статті 85 Податкового кодексу України, оцінений судами першої та апеляційної інстанцій, що на думку позивача унеможливлює прийняти доводи податкового органу основані на цьому акті, як доказі спірного податкового правопорушення.

З посиланням на пункти 85.4, 85.7 цієї ж статті позивач доводить неможливість прийняти у якості доказу наданий податковим органом звіт про рух запасів по Сталеплавильному цеху за 2012 рік, оскільки він отриманий не від позивача, з порушенням порядку отримання цього документу наведеними нормами, внаслідок чого є неналежним та не допустимим доказом порушення податкового законодавства, як через невідповідність вимогам законодавства, так і через відсутність інформації щодо законності способу отримання таких документів відповідачем.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що спірні податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2016 року прийняті податковим органом згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки від 15 червня 2016 року №217/16-31-14-01-09/05756783 складеного за результатами проведення податковим органом планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2012 року по 31 грудня 2015 року та за результатами адміністративного оскарження.

Податковим повідомленням-рішенням від 20 вересня 2016 року №0002111401 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 072 032 грн за перший квартал 2013 року.

Податковим повідомленням-рішенням від 20 вересня 2016 року №0002101401 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 925 437 грн 75 коп., у тому числі на 11 140 351,00 грн за податковим зобов'язанням та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 2 785 087,75 грн.

Правовими підставами зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток визначені норми підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій наведені положення пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.

Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає в неправомірному віднесенні до собівартості витрат по безоплатно отриманій готовій продукції, внаслідок чого встановлено завищення Товариством показників у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 58 633 427 грн за перший, другий та третій квартал 2013 року.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність складу податкового правопорушення покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд вважає, що корегування собівартості здійснено податковим органом вибірково без належного фінансового аналізу даних рахунків бухгалтерського обліку, який належало здійснити відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №892/4285), є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, джерелом права, які підлягають застосуванню судом відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Здійснюючи перевірку податковий орган пославшись на 23 рахунок «виробництво» не дослідив рахунки другого порядку цього синтетичного рахунку. Залишив поза увагою дані 26 рахунку «готова продукція» та 90 рахунку «собівартість реалізації» та всі субрахунки другого порядку за цими рахунками. Встановивши завищення собівартості не вказав, якої саме виробничої чи собівартості реалізації стосується це порушення, за яким саме елементом. Калькуляція собівартості взагалі не досліджувалась перевіряючими.

Зазначивши у якості підстави корегування собівартості витрати операційної діяльності положення підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції діючій на час спірних відносин) податковий орган зважаючи на бланкетний характер норми не навів положення статей до яких вона відсилає.

Посилання на положення пункту 138.4 статті 138 цього Кодексу доводить те, що податковим органом відкоригована собівартість реалізованих товарів в період реалізації продукції.

Стаття 138 Податкового кодексу України (в редакції діючій на час спірних відносин) встановлює склад витрат та порядок їх визнання. Пунктом 138.4 цієї статті до їх складу віднесені витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконання робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконання робіт, надання послуг.

Жодних порушень Товариством за перший, другий, третій квартал 2013 року податковим органом щодо формування собівартості реалізованої продукції не встановлено актом перевірки та не доведено впродовж розгляду справи судами попередніх інстанцій. Посилання відповідача на безоплатно отриману готову продукцію в попередні звітні періоди, як підставу корегування собівартості є неприйнятним з огляду на те, що жодною із наведених норм Податкового кодексу України така підстава корегування собівартості реалізованої продукції безпосередньо не передбачена.

Недоведеними відповідачем є також порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України щодо складу витрат, які входять до собівартості, оскільки заявник касаційної скарги обмежився виключно цитуванням норми та положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу, оскільки обставини врегульовані цими нормами місця у межах спірних відносин не мали, з огляду на звітні податкові періоди, в яких встановлені податкові правопорушення податковим органом, можливість та необхідність комплексного дослідження, що у межах спірних відносин здійснено не було.

Суд вважає, що проблема формування та впливу собівартості є комплексною економіко-правовою проблемою при визначенні витрат як одного із головних елементів податку на прибуток, внаслідок чого вибірковий, поверхневий характер дослідження без встановлення всіх елементів, динаміки дослідження призводить до помилкових висновків.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року у справі №816/1770/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер