ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 квітня 2018 року

справа №815/225/17

адміністративне провадження №К/9901/1694/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року у складі судді Самойлик Г.П. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В., Федусика А.Г. у справі № 815/225/17 за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Облпаливо» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0009651404,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Облпаливо» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0009651404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 2 648 125 гривні та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 662 031 гривні, з мотивів безпідставності та протиправності його прийняття.

2 березня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, адміністративний позов Товариства задовольнив у повному обсязі, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення податкового органу від 31 жовтня 2016 року № 0009651404.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності віднесення Товариством сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за сім податкових (звітних) періодів (березень, липень, серпень, вересень, жовтень 2015 року та березень, квітень 2016 року), на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від його контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасвугілля 2004», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглепостач Транс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Савекс Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Андерсон Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайт Стоун Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимір Експо», Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Трейд», внаслідок здійснення господарських операцій за договорами поставки вугілля.

Суди установили, що всі надані Товариством під час перевірки та впродовж судового розгляду первинні документи податкового та бухгалтерського обліку відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), статей 44, 201 Податкового кодексу України, утримують в собі відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій.

Крім того, суди попередніх інстанцій установили пов'язаність здійснених Товариством витрат з його господарською діяльністю та подальше використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У касаційній скарзі податковий орган виклав зміст договорів з поставки вугілля, укладених між Товариством та його сьома контрагентами, зазначив про те, що позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій та складено первинні документи з порушенням норм діючого законодавства. Мотивів того в чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права касаційна скарга не містить.

5 лютого 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив Товариства на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у період з 22 серпня 2016 року по 3 жовтня 2016 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої 10 жовтня 2016 року складено акт № 312/15-32-14-04/305/4975 (далі - акт перевірки).

31 жовтня 2016 року податковий орган на підставі акту перевірки згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийняв податкове повідомлення-рішення № 0009651404, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на 2 648 125 гривні, та застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 662 031 гривні.

Актом перевірки встановлено та зазначено у податковому повідомленні-рішенні, що Товариством порушені положення підпункту «а» пункту 198.1 та абзаців першого і другого пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 198.6 статті 198, абзацу дев'ятнадцятого пункту 201.10 статті 201, пункту 5 розділу III, підпункту 1 пункту 4 розділу V цього Кодексу, норми частини п'ятої статті 9 Закону № 996-XIV, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30 листопада 1999 року, підпункту 5 пункту 4 розділу V Порядку заповнення податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 966 від 23 вересня 2014 року, пункту 5 розділу III, підпункту 1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №21 від 28 січня 2016 року.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням визначено пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій також установили, що впродовж 2015 року між Товариством (позивачем у справі) та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбасвугілля 2004», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглепостач Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Савекс Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Андерсон Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайт Стоун Компані», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вимір Експо», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крона Трейд» укладались договори поставки вугілля, а з Товариством з обмеженою відповідальністю «Андерсон Груп» ще й договір про надання послуг з приймання, навантаження-розвантаження, визначення якісних показників, збереженню та відправленню грузоотримувачам вугільної продукції.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій досліджені та оцінені надані Товариством первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, які складені за наслідками здійснення поставки вугілля та надання послуг, а саме податкові накладні, засвідчені копії рахунків-фактури, видаткові накладні, акти прийому-передачі партії товару по договору, дані банківського обліку, банківські виписки, квитанції про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, акти прийому-передачі вугільної продукції на складі.

Суди дійшли висновку, що всі документи відповідають вимогам Закону № 996-XIV, статей 44, 201 Податкового кодексу України, утримують в собі відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій, а позивачем додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту по господарським операціям із вище зазначеними товариствами.

В основу податкового правопорушення податковим органом покладені норми підпункту «а» пункту 198.1 та абзаців першого і другого пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198, абзацу дев'ятнадцятого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зокрема з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в судах попередніх інстанцій надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентами та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного обґрунтованого висновку, що сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлені усі обставини як придбання, так і подальшої реалізації вугілля, що спростовує доводи податкового органу щодо нереальності здійснених господарських операцій, результати яких покладені в основу формування податкового кредиту.

Порушення щодо формування Товариством податкового кредиту по вугіллю, походження якого не підтверджується джерелом його законного введення в обіг або реально задекларованого виробництва податковим органом не доведено, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, пункти відправки розташовані на території підконтрольній Україні, посвідчення якості, які є необхідним розрахунковим та платіжним документом при оцінці спірних операцій податковим органом не досліджувались взагалі.

Жодних доводів щодо порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм Податкового кодексу України, на підставі яких прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, або неправильного застосування їх судами, неправильного тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, податковим органом в касаційній скарзі не наведено. Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до встановлення фактичних обставин справи, що знаходиться за межами перегляду судом касаційної інстанції відповідно до положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 815/225/17 залишити без змін.

Пoстанoва набиpає закoннoї сили з дати її пpийняття, є oстатoчнoю і oскаpженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер