Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.03.2019 року у справі №815/6798/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

м. Київ

справа №815/6798/15

адміністративне провадження №К/9901/30790/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року (суддя Завальнюк І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (головуючий суддя Вербицька Н.В., судді: Джабурія О.В., Крусян А.В.) у справі №815/6798/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просила зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк «Київська Русь» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми у розмірі 185 524,90 грн., що підлягають відшкодуванню.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» Волкова О.Ю., третя особа - ПАТ «Банк «Київська Русь», про зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій встановили, що 20 березня 2015 року у ПАТ «Банк «Київська Русь» на ім'я ОСОБА_1 був відкритий поточний рахунок в іноземній валюті № 26257363150101, залишок на якому складав 8000 дол. США згідно виписки № 473/01-2 від 27 квітня 2015 року.

20 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір дарування грошових коштів (а.с. 10-11), посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Нерук О.М., відповідно до якого дарувальник ОСОБА_6 подарувала та передала обдаровуваній ОСОБА_1 8000 дол. США, що еквівалентно 187120 грн. за курсом НБУ на момент укладання договору. Згідно пункту 2 Договору дарувальник заявляє, що є власником грошових коштів, які є предметом даного договору та які зберігаються на картковому рахунку Черноморської філії ПАТ «Банк «Київська Русь».

У цей же день, 20 березня 2015 року ОСОБА_6 платіжним дорученням ініціювала перерахування грошових коштів у загальній сумі 8000 дол. США з кредитного рахунку НОМЕР_1, відкритому в ПАТ «Банк «Київська Русь», на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_2, відкритий в ПАТ «Банк «Київська Русь», з призначенням платежу: за договором дарування від 20 березня 2015 року за реєстровим номером № 361.

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №190 ПАТ «Банк «Київська Русь» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19 березня 2015 року прийнято рішення №61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь».

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» запроваджено строком на 3 місяці з 20 березня 2015 по 19 червня 2015 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №116 від 15 червня 2015 року строк тимчасової адміністрації продовжено до 19 липня 2015 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 138 від 17 липня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб з 17 липня 2015 року. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» призначено Волкова Олександра Юрійовича строком на 1 рік з 17 липня 2015 року по 16 липня 2016 року.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення, відповідно до якого з 24 липня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам Банку. Для отримання коштів вкладники до 03 вересня 2015 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ «Південний». Виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Незгода позивача із не включенням її до переліку та Загального реєстру вкладників на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладом та зобов'язання вчинити такі дії і було предметом судового розгляду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правочин щодо дарування коштів від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та подальше безготівкове перерахування коштів здійснені вже після призначення Уповноваженої особи банку. До того ж, перерахування коштів в іноземній валюті відбулось в порушення обмежень, встановлених постановою НБУ №365 від 16 вересня 2013 року. З огляду на вказане, такі правочини є нікчемними в силу приписів статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що договір дарування є чинним та ніким не оспорений. Скаржник наголошує на тому, що перерахування коштів відбувалось з метою можливості реалізації договору дарування, а не з метою отримання коштів за рахунок держави. Відповідач всупереч приписам чинного законодавства не затвердив перелік правочинів, які він вважає нікчемними. Додатковим доказом того, що відповідного рішення про нікчемність договору відповідачем не приймалось, є те, що гроші по теперішній час знаходяться на рахунку позивача.

Скаржник зауважує, що постанова правління НБУ №190 від 19 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» не доводилась до відома керівництва банку, не була розміщена на офіційних ресурсах, а тому позивач не міг знати про її прийняття. Звертає увагу на те, що Чорноморська філія ПАТ «Банк «Київська Русь» мала свій окремий кореспондентський рахунок, на якому були наявні грошові кошти, які давали змогу виконувати банківські операції. Позивач вважає, що судами було залишено поза увагою наявний в матеріалах справи доказ того, що постанова правління НБУ №190 була доведена до відома керівництва Чорноморської філії ПАТ «Банк «Київська Русь» лише 20 березня 2015 року о 18 годині 12 хвилин, що встановлено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2017 року. Разом з тим, момент (час) доведення Уповноваженою особою до керівників структурних підрозділів відповідної інформації є визначальним в даному випадку.

Також, позивач звертає увагу на те, що відносно ПАТ «Банк «Київська Русь» не приймалось рішення про віднесення його до категорії проблемних, а відразу визнано банк неплатоспроможним. Вказане свідчить про порушення НБУ чинного законодавства в частині здійснення останнім наглядової та регуляторної функції за банківською діяльністю. З огляду на такі обставини, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність доцільності здійснення спірних операцій із неплатоспроможним банком.

У запереченнях на касаційну скаргу Уповноважена особа просила залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін, як законні та обґрунтовані. Зауважено, що положення статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пов'язують початок своєї дії саме із моментом призначення уповноваженої особи, а не з моментом, коли вона приступила до виконання свої обов'язків. При цьому будь-які правочини, що вчиняються органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи є нікчемними. Відповідач зауважує, що посилання скаржника на необхідність обов'язкового прийняття рішення про визнання правочину нікчемним є помилковими, оскільки правочин є нікчемним в силу своєї правової природи та норми закону. Більш того, у розумінні положень статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач не є вкладником, оскільки грошові кошти не залучені банком від позивача або для нього, а є такими, що надані як подарунок. Звертається увага на те, що з 20 березня 2015 року виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію, вимог вкладників, зокрема, щодо виконання платіжних доручень, суперечить положенням частин 5, 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

З огляду на вищенаведене, приписи Закону №4452-VI пов'язують виникнення права у особи на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками, з наявністю у особи статусу вкладника та наявності такого вкладу станом на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, договори, укладені після прийняття рішення про запровадження у банку тимчасової адміністрації за участю колишніх органів управління банком не підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду.

При цьому приписи Закону № 4452-VI містять імперативне застереження щодо недопустимості укладення будь-яких правочинів органами управління та керівниками банку з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку, оскільки відповідні повноваження останніх з цього моменту є призупиненими.

Отже, в межах даної справи, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог, слід з'ясувати питання, чи є позивач, а саме ОСОБА_1 вкладником у розумінні статті 2 Закону №4452-VI, коли саме було розміщено такі кошти на рахунок та чи у відповідності до вимог чинних на той час нормативно-правових актів.

Так, судами вважалась доведеною обставина щодо відкриття саме 20 березня 2015 року у ПАТ «Банк «Київська Русь» на ім'я ОСОБА_1 поточного рахунку в іноземній валюті НОМЕР_2. Проте посилання на докази, на підставі яких суди її встановили, судові рішення не містять.

Разом з тим, відповідний договір про відкриття поточного рахунку на ім'я ОСОБА_1 від вказаної дати в матеріалах справи відсутній, а тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити встановлені судами обставини та надати їм відповідну правову оцінку.

Слід зауважити, що з'ясування обставин укладення вказаного договору про відкриття поточного рахунку на ім'я ОСОБА_1 має важливе значення для правильного вирішення даної справи, оскільки від дати укладення такого договору та осіб, які діяли від імені банку, під час його укладення, залежить питання набуття позивачем статусу вкладнику банку чи відсутності останнього.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу судів попередніх інстанцій на відсутність в матеріалах справи постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Разом з тим, дослідження приписів вказаної постанови також є необхідним для правильного вирішення вищезазначених питань.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами порушено норми процесуального права при з'ясуванні обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Під час нового розгляду справи суду слід на підставі належного дослідження допустимих доказів з'ясувати фактичні обставини щодо того, чи є позивач вкладником у розумінні статті 2 Закону №4452-VI, коли саме було розміщено такі кошти на рахунок та чи у відповідності до вимог чинних на той час нормативно-правових актів.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі № 815/6798/15 скасувати та направити цю справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду