Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.02.2020 року у справі №808/442/16

[herb. gif]

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 лютого 2020 року

Київ

справа №808/442/16

адміністративне провадження №К/9901/26216/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

ээээээээээ

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2016 (суддя - Нестеренко Л. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 (головуючий суддя - Дурасова Ю. В., судді: Коршун А. О., Туркіна Л. П. ) у справі № 808/442/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Інвест-Пак" до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Інвест-Пак" (далі - ТОВ "ТД "Інвест-Пак") звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.

Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя) від 18.09.2015 №0001142203.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, зазначає про непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій з огляду на відсутність у позивача доказів фактичного отримання товарів саме від ТОВ "Орінака ", ТОВ "Оптіма плюс ЛТД ", ТОВ "Мілтен Сейл".

Позивач не скористався своїм правом та не надав заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Комунарському районі м.

Запоріжжя проведена позапланова невиїзна документальна перевірка "ТД "Інвест-Пак" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Орінака" за травень 2015 pоку, ТОВ "Оптіма плюс ЛТД" за березень 2015 року, ТОВ "Мілтен Сейл" за травень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 08.09.2015 №2212/08-27-2203/38664852, в якому відображено висновок про порушення позивачем підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, чим занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 77691,00 грн. у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей (стрічка клейка, стрічка поліпропіленова, тощо) у ТОВ "Орінака" за договором поставки від 19.05.2015 №19/05-1, ТОВ "Оптіма Плюс ЛТД" за договором поставки від 25.05.2015 №25/05, ТОВ "Мілтен Сейл" за договором поставки від
02.02.2015 №02/02/15, з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій та недоліки поданих позивачем товарно-транспортних накладних.

В обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, в якій відображено висновок про відсутність об'єктів оподаткування, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, транспортних засобів, що ставить під сумнів можливість даними підприємством здійснювати господарську діяльність. Також зазначає на неможливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій (навантажувальних та розвантажувальних робіт), з огляду на те, що пункти відправки товару не відповідають юридичним адресам постачальників, а документи, які б свідчили по наявність будь-якого зв'язку між постачальниками та пунктами відправки відсутні

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 18.09.2015 №0001142203, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116536,50 грн., у тому числі за основним платежем - 77691,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 38845,50 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення рішення залишено без змін.

Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

В свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість, а зазначені документи є обов'язковими у разі оподаткування операцій за договором перевезення, а не договору купівлі - продажу, який було укладено позивачем із його контрагентом; незначні порушення, допущені в процесі складення первинних документів, недоліки при їх оформленні, не можуть бути належними і допустимими доказами безтоварності (фіктивності) господарських операцій, оскільки в сукупності з іншими доказами та документами підтверджується здійснення господарських операцій. Крім того, суди не взяли до уваги доводи податкового органу про відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням, відсутність інформації щодо наявності основних засобів, чисельності працюючих на підприємствах, неподання податкової звітності протягом більш як року з огляду на персональну відповідальність кожного суб'єкта господарювання.

Вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Судами попередніх інстанцій зазначених вимог не виконано, не надано оцінку поданої позивачем первинної документації, не досліджено фактичні правовідносини учасників поставок, не перевірено дійсний рух активів у процесі виконання операцій та зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції вважає передчасними їхні висновки щодо підтвердження права позивача на формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Орінака", ТОВ "Оптіма Плюс ЛТД", ТОВ "Мілтен Сейл".

З метою дослідження фактичного придбання активів у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок поставки, обсяги і зміст поставки, мету придбання, порядок здійснення розрахунків, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій з придбання активів, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Реальність потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні активи отримано від указаного у первинних документах контрагента та за передбаченими договірними умовами.

Не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій і технічну можливість контрагентами позивача виконати спірні поставки продукції з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про недотримання судами попередніх інстанцій одного із основоположних принципів адміністративного судочинства - офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, що потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи.

Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.

Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.........................................

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна,

Судді Верховного Суду