Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №808/1801/18

адміністративне провадження №К/9901/65596/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Коршун А.О., Чередниченко В.Є., Панченко О.М. від 24 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, у якому просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році у розмірі 810 374,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) для підприємств, установ і організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон № 875 не містить. Відповідачем подано до відділення звіт форми № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2017 рік, з якого випливає, що відповідач не виконав вимогу Закону № 875 щодо нормативу робочих місць для інвалідів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, що передбачена статтею 20 Закону № 875.

09 серпня 2018 року Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху та наданий строк для усунення недоліків протягом десяти календарних днів з моменту отримання копії вищезазначеної ухвали, шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року по справі № 808/1801/18 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про стягнення адміністративно-господарських санкцій повернуто скаржнику у зв'язку з невиконанням ухвали від 20 вересня 2018 року, а саме неусуненням недоліків апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведене рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 31 жовтня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги, Третій апеляційний адміністративний суд виходив з того, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року у даній справі залишено без руху, запропоновано позивачу протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надати суду документ про сплату судового збору. В той же час, копію ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 рокуапелянт отримав 01 жовтня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки станом на 24 жовтня 2018 року Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не подано до суду документа про сплату судового збору, апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року повернуто скаржнику.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно повернуто апеляційну скаргу у зв'язку з невиконанням ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року, оскільки 08 жовтня 2018 року на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду було надіслано документ про сплату судового збору.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Третій апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скаржник в установлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги, зокрема, не подав до документ про сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Натомість, з матеріалів доданих до касаційної скарги (копії фіскального чеку від 08 жовтня 2018 року) вбачається, що Запорізьким обласним відділенню Фонду соціального захисту інвалідів направлено на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду рекомендований лист № 6909500147849, який згідно з відомостями що містяться на онлайн сервісі відстеження поштових відправлень ПАТ «Укрпошта» вручено 12 жовтня 2018 року. Крім того, про усунення недоліків апеляційної скарги свідчить додана до матеріалів касаційної скарги копія платіжного доручення № 434 від 04 жовтня 2018 року, згідно якого скаржником сплаченого судовій збір у розмірі 18232,42 грн. за платіжними реквізитами зазначеними Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 20 вересня 2018 року з відміткою Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про зарахування коштів до Державного бюджету 05 жовтня 2018 року.

Відтак, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про те, що суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу без наявних на те підстав.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

У своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Такий підхід корелює з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у пункті 39 рішення по справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain № 58695/97) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені".

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France № 29731 /96).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться в статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх „цивільних прав та обов'язків" (пункт 65 рішення у справі „Гофман проти Німеччини" (Hoffmann v. Germany № 34045/96) та пункт 122 рішення у справі „Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційним судом, на підставі неправильного застосування норм матеріального права, протиправно повернуто апеляційну скаргу.

З огляду на викладене, ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 274/2217 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко