ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №826/19299/15

касаційне провадження №К/9901/25039/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2016 (суддя Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Оксененко О.М., Парінов А.Б.) у справі № 826/19299/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2015 № 0003692207 та від 22.05.2015 № 0003702207.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10.02.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.05.2016 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2016 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 і прийняти нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати оскаржувані акти індивідуальної дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: частини другої статті 19 Конституції України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на протиправності здійсненого контрольного заходу щодо нього та реальності оспорюваних господарських операцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Щит-К» з питань правомірності проведених фінансово-господарських операцій при взаємовідносинах з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікас Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Омега Люкс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сетмаркет», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-Некс», Приватним підприємством «Кінос» за період 2012 - 2014 роки, результати якої оформлено актом від 30.04.2015 № 252/1-26-50-22-07-32589246.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні послуг з консультування з питань комерційної діяльності, керування та юридичних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Омега Люкс», а також послуг з дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки в Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді-Некс» з підстави фіктивного характеру задекларованих поставок.

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 0003692207, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 278400,00 грн. за основним платежем та 69600,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 0003702207, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 309334,00 грн. за основним платежем та 77334,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов'язань на підставі таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти, податкові накладні, платіжні доручення не є достовірними доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, у представлених актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) міститься лише найменування наданої послуги, з них неможливо встановити обсяг проведених робіт, кількість витраченого часу, використані інформаційні матеріали, а також ідентифікувати участь контрагентів у виконанні робіт/наданні послуг. Подані звіти не розкривають спектр наданих послуг (які дії включали в себе послуги), як і не визначають відповідальних осіб щодо їх надання та отримання.

При цьому позивачем не вказано, яким чином отримані послуги стосуються його господарської діяльності та не надано доказів, які б підтверджували реальність здійснених операцій та факт використання отриманих послуг у власній господарській діяльності. Зокрема, в матеріалах справи відсутні заявки, довідки, які б установлювали перелік необхідних товариству послуг.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» не надано доказів забезпечення виконавців всією інформацією та документацією, необхідною для виконання ними своїх зобов'язань за укладеними договорами.

За таких обставин є правильним висновок судових інстанцій про те, що позивачем не доведено, що здійснені ним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Омега Люкс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-Некс» операції носять реальний характер, а придбані послуги стосуються його господарської діяльності.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» про протиправність здійсненого контрольного заходу щодо нього, оскільки позивач є підприємством з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік (2014), а тому відповідно вимог пункту 2 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» його перевірка могла бути здійснена виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, суд не може визнати обґрунтованими. Адже, у спірній ситуації контрольний захід здійснено в порядку підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тобто згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЩИТ-К» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 у справі №826/19299/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк