Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.01.2019 року у справі №826/6020/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 листопада 2019 року

Київ

справа №826/6020/17

адміністративне провадження №К/9901/68412/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Калашнікової О. В.,

суддів - Білак М. В., Соколова В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/6020/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року (прийняте у складі судді Келеберди В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Костюк Л. О., суддів: Кузьменка В. В., Кузьмишиної О. М. )

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому просив:

1.1. поновити його на посаді начальника відділу в Державній фіскальній службі України;

1.2. стягнути з Державної фіскальної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 лютого 2017 року до дня поновлення на роботі;

1.3. допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що протягом періоду попередження неодноразово були вивільненні посади начальників відділів в Державній фіскальній службі України, але Директором департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_3, яка уповноважена наказом ДФС від 17 червня 2016 року №2378-о "Про делегування повноважень", позивачу не було запропоновано ні однієї посади, яка відповідала його кваліфікації. Пропозицією від 16 вересня 2017 року позивачу запропонували посади головних державних інспекторів у відділах, які ніякого відношення до його кваліфікації не мають. І в наступній пропозиції від 15 листопаду 2016 року ні однієї посади відповідно до його кваліфікації запропоновано не було.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3.18 березня 2004 року відповідно до наказу №295-о позивача було призначено на посаду заступника директора Департаменту розвитку та модернізації Державної податкової служби.

3.1. Протягом 13 років позивач працював на керівних посадах.

3.2. Згідно наказу від 07 лютого 2017 року №195-о позивача звільнено з посади начальника відділу адміністрування баз даних податкових систем управління адміністрування сервісного обладнання та баз даних Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України, у зв'язку із зміною організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

3.3. Підставою для видання оскаржуваного наказу була зміна організаційної структури та скорочення штатної чисельності Державної фіскальної служби України відповідно наказу ДФС від 02 листопада 2015 року №834 "Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби", наказу від 30 грудня 2015 року №1022 "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України, штатного розпису на 2016 рік від 26 січня 2016 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, позов задоволено.

4.1. Наказ Державної фіскальної служби України від 07 лютого 2017 року №195-о про звільнення ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано.

4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування баз даних податкових систем управління адміністрування сервісного обладнання та баз даних Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України з 08 лютого 2017 року.

4.3. Стягнуто з Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, пл.

Львівська, 6-8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, НОМЕР_1) середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 лютого 2017 року до 17 травня 2018 року в сумі ~money0~, відрахувавши відповідні податки та збори.

IV. Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

6. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судами при звільненні позивача було дотримано порядок вивільнення працівників відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та Закону України "Про державну службу".

7. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на необгрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

9. За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

10. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Відповідно до пункту 12 частини 4 статті 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату центрального органу виконавчої влади (якщо інше не передбачено законом).

13. Відповідно підпункту 14 пункту 11 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, голова ДФС призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату ДФС (якщо інше не передбачено законом).

14. Згідно з статтею 11 Закону України "Про державну службу" державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

15. Положеннями статті 18 Закону України "Про державну службу" встановлено, що у державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється структурний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі - служба управління персоналом) з прямим підпорядкуванням керівнику державної служби.

Обов'язки служби управління персоналом можуть бути покладені на одного з державних службовців органу.

15.1. Служба управління персоналом забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законодавством.

15.2. Служба управління персоналом у питаннях реалізації державної політики у сфері державної служби керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

15.3. Типове положення про службу управління персоналом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

16. Відповідно п. п.2 п.1 розділу ІІ Типового положення про службу управління персоналом державного органу, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03 березня 2016 року №47, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 березня 2016 року №438/28568, серед основних завдань служби управління персоналом є: реалізація державної політики з питань управління персоналом у державному органі; забезпечення здійснення керівником державної служби своїх повноважень з питань управління персоналом.

17. Підпунктами 27,42 пункту 2 розділу ІІ того ж Положення служба управління персоналом відповідно до покладених на неї завдань: забезпечує підготовку матеріалів щодо призначення на посади та звільнення персоналу державного органу та проводить іншу роботу, пов'язану із застосуванням законодавства про працю та державну службу.

18. У пункті 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

19. Частиною 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

19.1. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

19.2. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

20. Статтею 1 Кодексу законів про працю України визначено, що Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

20.1. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

21. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

21.1. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

22. Положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

22.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

22.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

22.3. Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

22.4. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

VI. Позиція Верховного Суду

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

25. Аналізуючи доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 червня 2016 року наказом Державної фіскальної служби України №2378-о "Про делегування повноважень" ДФС України уповноважив директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_3. на надання працівникам апарату офіційних попереджень про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, статті 87 Закону України "Про державну службу", та пропозицій щодо працевлаштування працівників апарату відповідно пункту 49-2 КЗпП України.

27.20 липня 2016 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення із займаної посади начальника відділу адміністрування баз даних податкових систем управління адміністрування сервісного обладнання та баз даних Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України з 20 вересня 2016 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.

28. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю Позивачу не пропонувалась у зв'язку з відсутністю вакантних посад.

29. Зокрема, відповідачем було надано пропозиції ОСОБА_1 щодо наявних посад відповідно штатного розпису ДФС станом на 19 вересня 2016 року та станом на 15 листопада 2016 року, в якій позивачу - начальнику відділу адміністрування баз даних податкових систем управління адміністрування сервісного обладнання та баз даних Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України, запропоновано наступні наявні посади: провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; провідного інженера відділу організації будівництва управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; головного державного інспектора відділу управління майном та соціального забезпечення управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4; головного державного інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв'язків Департаменту організації роботи Служби на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_5; головного державного ревізора-інспектора відділу обліку об'єктів оподаткування управління реєстрації та обліку платників Департаменту обслуговування платників на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_6 та на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7; головного державного ревізора-інспектора відділу координації та аналізу Департаменту внутрішнього аудиту осіб на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_8; головного державного інспектора відділу бюджетування підвідомчих установ і підприємств та фінансового супроводження в рамках міжнародного співробітництва управління бюджетування та методології Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності; головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_9

30. Вказані посади були тимчасово вільними у зв'язку з тим, що працівники, які їх займали перебувають у відпустці для догляду за дитиною, а тому не вважаються вакантними.

31. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченості штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

32. Як встановлено судами, у штатному розписі на 2016 рік Державної фіскальної служби України, погодженому заступником Міністра фінансів України 26 січня 2016 року, заплановано 20 посад в Управлінні адміністрування сервісного обладнання та баз даних, що за функціональними обов'язками та посадовою інструкцією є аналогічною із раніше займаною посадою позивача, однак відповідачем запропоновані не були.

33. Позивач тривалий час працював в Державній фіскальній службі України (податковому органі), підвищував свою кваліфікацію, однак відповідачем не надано у встановленому порядку належних доказів, про те, що особи, які були прийняті на рівнозначні посади (20 посад) мають вищу продуктивність праці чи кваліфікацію.

34. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Державною фіскальною службою України не було дотримано вимоги законодавства в частині звільнення працівника, а тому позовна вимога щодо поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді підлягає задоволенню.

35. Крім цього, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, правомірно з метою повного захисту прав та інтересів позивача вийшов за межі позовних вимог визнавши протиправним і скасував наказ Державної фіскальної служби України від 07 лютого 2017 року №195-о про звільнення ОСОБА_1

36. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

37. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

38. З огляду на результат касаційного розгляду у справі судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

О. В. Калашнікова

М. В. Білак

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду