Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №826/3662/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 вересня 2018 року

справа №826/3662/16

адміністративне провадження №К/9901/57675/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея - ЛТД» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року у складі судді Добрівської Н.А. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року у складі суддів Епель О.В.,Губської Л.В., Кобаля М.І. у справі №826/3662/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея - ЛТД» до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

09 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі по тексту - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (перший відповідач у справі), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (другий відповідач у справі), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, третій відповідач у справі) про визнання незаконним та скасування рішення (лист) податкового органу від 11 серпня 2015 року вих.№14646/10/26-55-11-02, визнання незаконним і скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 жовтня 2015 року вих.№15449/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, визнання незаконним і скасування рішення Державної фіскальної служби України від 25 грудня 2015 року №27720/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги та зобов'язання податкового органу включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць липень 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього Товариства в інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податковий орган необґрунтовано відмовив у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість та додатків до неї за липень 2015 року. Правовою підставою заявлених вимог вважав положення пункту 49.3 статті 49, пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.

12 квітня 2018 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року у задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» відмовлено повністю.

Суди попередніх інстанцій ухвалюючи судові рішення у справі дійшли висновку про порушення позивачем порядку подання податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення позовних вимог до третього відповідача.

Стосовно першого та другого відповідачів суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову з огляду на те, що першим та другим відповідачами залишено без змін рішення (лист) Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 серпня 2015 року вих.№14646/10/26-55-11-02. Рішення цих органів самі по собі за висновком судів попередніх інстанцій не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а відтак рішення Головного управлінні Державної фіскальної служба у м. Києві від 09 жовтня 2015 року вих. №15449/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та рішення Державної фіскальної служби України від 25 грудня 2015 року №27720/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача.

27 липня 2018 року Товариством подано касаційну скаргу до Верховного Суду в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, і постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

01 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №826/3662/16 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відзиви від відповідачів на касаційну скаргу Товариства до Верховного Суду не надійшли, що не перешкоджає її розгляду по суті.

06 вересня 2018 року справа №826/3662/16 надійшла до Верховного Суду.

Розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за кодом 33546858, перебуває на обліку податкового органу (третього відповідача у справі), є платником податку на додану вартість.

10 серпня 2015 року Товариством, в особі уповноваженого представника, у паперовій формі подано до податкового органу (третій відповідач у справі) податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року разом з додатками.

11 серпня 2015 року податковий орган листом №14646/10/26-55-11-02 повідомив Товариство про те, що подана ним податкова декларація з податку на додану вартість за липня 2015 року разом з додатками, подана у спосіб, що суперечить абзацу 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме на паперових носіях, а тому вказана звітність не прийнята.

Подані позивачем в адміністративному порядку скарги на рішення податкового органу до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державної фіскальної служби України залишені без задоволення.

Оцінюючи спірні відносини щодо неприйняття декларації суди попередніх інстанцій висновуючись на системному аналізі пункту 1.1 статті 1, пункті 46.1 статті 46, пунктів 49.4, 49.9 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) та аналізі викладених позивачем обставин, з урахуванням наявних у справі доказів, дійшли до висновку про порушення позивачем порядку подання податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення. Зазначене порушення полягає у тому, що позивач особисто подав податкову декларацію у паперовій формі, замість електронної форми, а тому така декларація не може бути визнана прийнятою, що також виключає можливість зобов'язання податкового органу (третього відповідача у справі) включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць липень 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього Товариства в інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на імперативні приписи частини другої пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, за положеннями якої подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису є обов'язком позивача, як платника податку на додану вартість. Суд позбавлений можливості прийняти та погодити правову позицію Товариства стосовно альтернативного порядку подання декларації з податку на додану вартість.

Оцінюючи спірні правовідносини стосовно визнання незаконними та скасування рішення Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 жовтня 2015 року №15449/10/26-15-11-03-11 «Про результати розгляду первинної скарги» та рішення Державної фіскальної служби України від 25 грудня 2015 року №27720/6/99-99-11-02-02-15 «Про результати розгляду скарги», суди попередніх інстанцій здійснили аналіз положень норм матеріального права, а саме пункту 55.1 статті 55, пунктів 56.2, 56.3, 56.6, 56.8, 56.9, 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, якими врегульований порядок адміністративного оскарження рішень податкового органу та норм процесуального права зокрема, частин першої та другої статті 2, пункту 8 частини першої статті 3, частини першою статті 5, частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на день звернення позивача до суду із даним позовом), з огляду на аналіз яких судами попередніх інстанцій здійснений висновок про те, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Висновуючись на наведеному аналізі суди попередніх інстанцій дійшли узагальнюючого висновку про те, що рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Аналізуючи оскаржувані рішення першого та другого відповідачів у справі, судами попередніх інстанцій встановлено, що ними залишено без змін рішення (лист) Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 серпня 2015 року №14646/10/26-55-11-02, та здійснено висновок про те, що вказані рішення самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення першого відповідача «Про результати розгляду первинної скарги» та рішення другого відповідача «Про результати розгляду скарги» безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що судами відмовлено у цій частині позову.

Суд визнає правильність вирішення спору у цій частині, визначає, що відмова у позові має місце внаслідок правомірності прийняття усіх трьох рішень, як актів індивідуальної дії першим, другим та третім відповідачем, з мотивів їх прийняття у відповідності до головного принципу державного управління закріпленого частиною 2 статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Твердження судів попередніх інстанцій, що прийняті першим та другим відповідачем рішення не створюють правових наслідків виключно тому, що ними залишені рішення третього відповідача без змін, відповідають дійсності, стосовно не створення наслідків стосовно прав та обов'язків позивача як платника податку. Разом із тим, шляхом оскарження та прийняття за результатами розгляду скарг позивача рішення, ним, як платником податків реалізоване право на альтернативне, досудове оскарження, при якому об'єктом захисту є право на розгляд скарги та справедливе прийняття рішення за результатами її розгляду, суб'єктами владних повноважень (першим та другим відповідачами) реалізований обов'язок розгляду скарг та прийняття рішень, як способу реалізації владних управлінських функцій.

Відтак, межі розсуду про відсутність правових наслідків при залишенні скарг без задоволення не може обмежуватись виключно результатом прийняття рішення. Разом із тим, зазначене не впливає на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея - ЛТД» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року у справі №826/3662/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер