Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.02.2019 року у справі №1640/2657/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №1640/2657/18

адміністративне провадження №К/9901/2399/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного В.І., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Клочка К.І. від 05 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Курило Л.В., Присяжнюк О.В., Русанової В.Б. від 17 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, в якому просив:

- визнати пункт 30 протоколу № 74 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 20 липня 2018 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975) та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, що пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачами безпідставно відмовлено у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки з моменту встановлення ІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу 05 липня 2012 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 15 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР та приймав участь в бойових діях у складі діючої армії в Республіці Афганістан в період з 17 грудня 1982 року по 26 грудня 1984 року.

Згідно з архівною довідкою Архіву військово-медичних документів Військово-медичного музею Міністерства оборони Російської Федерації від 27 червня 2007 року № 6/3/0-225 встановлено, що рядовий в/ч пп 51884 ОСОБА_1 стосовно вірусного гепатиту "А" знаходився на лікуванні: у військовій частині 94777 Кабул з 30 березня 1983 року по 10 вересня 1983 року; військовій частині 52198 Фергана з 10 вересня 1983 року по 29 вересня 1983 року. Після лікування вибув в частину під динамічний нагляд. Військово-лікарською комісією не оглянутий.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія МСЕ № 0097120 від 14 серпня 2008 року позивачу встановлено IIІ групу інвалідності з причин поранення, контузії та захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно довідки МСЕК від 05 липня 2012 серії МСЕ № 0058762 позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 05 липня 2012 року з причин поранення, контузії та захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно довідки МСЕК від 06 липня 2015 серії МСЕ № 0187627 ОСОБА_2 підтверджена ІІ група інвалідності з 02 липня 2015 року; захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

02 червня 2016 року позивач звернувся до Глобинського районного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499).

З Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19 серпня 2016 року № 72 вбачається, що, розглянувши подані позивачем документи, комісія дійшла висновку про повернення документів до Полтавського обласного військового комісаріату без розгляду на доопрацювання.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 15 березня 2018 року (справа № 527/2505/17), позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано пункт 51 протоколу № 72 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року щодо відмови в розгляді документів про призначення йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком № 499 та повернення їх на доопрацювання протиправним та недійсним, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2015 року, як інваліду 2 групи з 02 липня 2015 року, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, що пов`язана із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, з врахуванням того, що відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року змінено рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 15 березня 2018 року, зокрема, викладено абзац другий резолютивної частини судового рішення в наступній редакції: "Скасувати рішення, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 19 серпня 2016 року № 72 в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги на адресу Полтавського обласного військового комісаріату". Викладено абзац третій резолютивної частини судового рішення в наступній редакції: "Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо наявності підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, в іншій частині рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 15 березня 2018 року по справі № 527/2505/17 залишено без змін.

Листом Полтавського обласного військового комісаріату від 27 липня 2018 року № 12/1731 повідомлено позивача, що рішенням комісії Міністерства оборони України (пункт 30 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 липня 2018 року № 74) відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що заявнику первинно інвалідність встановлена у 2008 року, а відповідно до пункту 6 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, яка діяла на час встановлення йому інвалідності, а також пункту 2 Порядку № 499, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Натомість, ОСОБА_1 інвалідність встановлено понад 3-місячний термін після звільнення зі служби.

Вважаючи незаконними дії Міністерство оборони України щодо відмови у нарахуванні одноразової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник наголошує, що відповідно до чинного, на момент встановлення ІІ групи інвалідності законодавства (02 липня 2015 року), військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання.

Від Полтавського обласного військового комісаріату надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу первинно встановлено 05 липня 2012 року.

Згідно частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом другим Порядку № 499, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту другого Порядку № 975, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Частиною шостою статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема, на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 07 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17.

Таким чином, ІІ група інвалідності первинно встановлена ОСОБА_2 05 липня 2012 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби; суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 74 від 20 липня 2018 (пунктом 30), про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. пункт 109,110 рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: В.І. Желєзний

С.М. Чиркін