Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

Київ

справа №820/1259/17

адміністративне провадження №К/9901/20731/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - територіальне управління ДСА) на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Спірідонова М.О. від 11 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чалого І.С. (головуючий), суддів: Зеленського В.В., П'янової Я.В. від 6 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до територіального управління ДСА про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов`язати територіальне управління ДСА з 1 січня 2017 року перерахувати та виплачувати їй суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 (тридцять дві тисячі) гривень.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що за період січень-лютий 2017 року відповідач виплачував суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000 гривень, хоча Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон №1801-VІІІ) передбачений розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року, позов задовольнив.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, територіальне управління ДСА звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування скарги зазначає, що пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Тому, на думку, відповідача, останній не мав правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету. Вважає, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за січень-лютий 2017 року територіальне управління ДСА на виконання вимог частини другої статті 19 Конституції України, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працює в Московському районному суді м. Харкова на посаді судді з 11 грудня 2000 року по теперішній час, що підтверджується довідкою Московського районного суду м. Харкова № 02-19/14/2017 від 14 березня 2017 року.

Відповідно до копій розрахункових листів, позивач отримала у січні-лютому 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу 16000 гривень.

Згідно довідки Московського районного суду м. Харкова № 02-19/14/2017 від 14 березня 2017 року, інформація щодо проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до суду не надходила.

Позивач звернулася до територіального управління ДСА з листом №1/12/2017 від 9 лютого 2017 року, у якому просила з 1 січня 2017 року перерахувати та виплачувати їй, як судді Московського районного суду м. Харкова, суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 гривень.

Відповідач листом № 06-16/364/17 від 15 лютого 2017 року надав відповідь про те, що правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 гривень у територіального управління ДСА немає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач відмовляючи у проведенні виплати суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №1801-VІІІ, починаючи з 1 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої цієї статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом №1402-VIII визначено розмір посадового окладу для суддів місцевих судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону №1801-VIII установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, у межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, Законом №1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання позивача у позовній заяві на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Згідно статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

ОСОБА_2 у задоволенні позову до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду