Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.05.2019 року у справі №826/24656/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 червня 2019 року

справа №826/24656/15

адміністративне провадження №К/9901/11997/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс»

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 вересня 2018 року у складі суддів Добрівської Н.А., Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року у складі суддів Мельничука В.П., Земляної Г.В., Лічевецького І.О.

у справі № 826/24656/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс»

до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Міністерства фінансів України

про визнання незаконними та скасування рішень і наказу, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Міністерства фінансів України, Державного підприємства «Українська правова інформація», в якій просив скасувати рішення податкових органів, наказ Міністерства фінансів України, зобов`язати Києво-Святошинську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області включити відомості подані Товариством до облікових даних, зобов`язати Державне підприємство «Українська правова інформація» опублікувати резолютивну частину судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 вересня 2018 року закрито провадження в частині позовних вимог до Державного підприємства «Українська правова інформація».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено. При прийнятті рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства.

У квітні 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 9 квітня 2015 року Товариством подано до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області лист вих. № 15/15, до якого було додані копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період березень 2015 року в електронній формі.

5 травня 2015 року ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом за вих. № 5740/10/10-13-11-02-10 «Про відмову у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді», з посиланням на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким з 1 січня 2015 року скасована норма Податкового кодексу України, що покладала на платників податку обов`язок подавати до органу ДФС копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, повідомила Товариство, що реєстр виданих та отриманих податкових накладних (за формою «J1201508») до контролюючого органу, починаючи з звітності за січень 2015 року, не подається.

З огляду на зазначене, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за звітний період березень 2015 року Товариства, отриманий ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області в електронному вигляді (на флеш носії) за вхідним реєстраційним номером № 7742/10 від 9 квітня 2015 року, вважається не визнаним як податкова звітність.

Не погоджуючись з висновками контролюючого органу, Товариство 15 червня 2015 року направило до ГУ ДФС у Київській області скаргу за вих. № 41/15 про перегляд і скасування рішення контролюючого органу, в якій просило розглянути дану скаргу за правилами статті 56 Податкового кодексу України, рішення від 5 травня 2015 року переглянути та скасувати, предметом оскарження за даною скаргою вважати лише рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 5 травня 2015 року № 5740/10/10-13-11-02-10.

ГУ ДФС у Київській області листом від 26 червня 2015 року вих. № 1095/10/10-36-11-01-10 за результатом розгляду скарги повідомила Товариство про не встановлення порушень при наданні листа ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про відмову у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді.

10 серпня 2015 року Товариство направило до ДФС України скаргу за № 72/15 про перегляд і скасування рішення контролюючого органу, в якій просило розглянути дану скаргу за правилами статті 56 Податкового кодексу України, рішення від 5 травня 2015 року та рішення ГУ ДФС у Київській області від 26 червня 2015 року переглянути та скасувати.

28 серпня 2015 року ДФС України прийняла рішення за № 18432/6/99-99-11-01-01-15, яким залишило без змін лист (рішення) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 5 травня 2015 року та лист (рішення) ГУ ДФС у Київській області від 26 червня 2015 року, а скаргу Товариства від 10 серпня 2015 року - без задоволення.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Міністерство фінансів України, своїм наказом від 23 лютого 2017 року № 276, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за №269/30137 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», визнало наказ від 22 вересня 2014 року №958 таким, що втратив чинність.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з 23 лютого 2017 року наказ від 22 вересня 2014 року № 958, застосування положень якого спричинило порушення прав позивача у спірних правовідносинах, не є чинним нормативно-правовим актом, а відтак, не потребує скасування його у судовому порядку.

Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування наказу Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року №958 «Про затвердження форм реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення».

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання незаконним і скасування рішення (листа) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 5 травня 2015 року вих.№5740/10/10-13-11-02-10, яким відмовлено у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних за звітний період березень 2015 року Товариства, оскільки таке рішення контролюючого органу узгоджується із змінами у податковому законодавстві, а саме, впровадження системи електронного адміністрування ПДВ, яка забезпечує автоматичний облік в розрізі платників суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних/розрахунках корегування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України), та одночасне скасування норми Податкового кодексу України щодо подання до податкового органу копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних (пункт 201.15 статті 201 Податкового кодексу України).

Щодо правових підстав для скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 26 червня 2015 року вих. № 1095/10/10-36-11-01-10 та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 28 серпня 2015 № 18432/6/99-99-11-01-01-15.

Оцінюючи спір у цій частині, Суд визнає, що аналізу та застосуванню підлягають зокрема положення підпункту 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, якою передбачено право платника податку оскаржити рішення контролюючого органу у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації та положення пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 цього Кодексу, якими врегульований порядок такого оскарження.

Судами попередніх інстанцій встановлені всі етапи адміністративного оскарження, обставини того, що прийняте податковою інспекцією рішення про відмову у прийнятті податкової звітності позивач оскаржив в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня. Рішення ДФС України відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Суд визнає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення про відмову у прийнятті податкової звітності.

Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може оцінювати повноту розгляду Головним управлінням ДФС у Київській області та ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд визнає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження. Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року у справі № 826/24656/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер